12.3. Економічні механізми екологізації агробізнесу.

Екологізація агробізнесу в глобальному розумінні передбачає всі види господарської діяльності та заходи, спрямовані на зниження та ліквідацію неґативного антропогенного впливу на довкілля, збереження, покращення та раціональне використання природно-ресурсного потенціалу країни. Цими заходами, на думку багатьох учених та фахівців, є:

виведення з сільськогосподарського обороту радіоактивно та промислово забруднених земель;
повернення на поля змитого гумусного шару землі. Так, у розрахунку на кожний з 32,6 млн га еродованих земель припадає близько 1956 м3 донних мулистих відкладів, чого з надлишком досить для відновлення;
Агробізнес у регіонах України як еродованих, так і збіднених шарів гумусу, а також для повернення родючості закисленим, кислим та подібним до них ґрунтам;
відновлення гумусного шару грунтів за рахунок органічних добрив;
підвищення родючості ґрунтів за рахунок біоконверсії гумусу, яка пов’язана з використанням дощових черв’яків. Встановлено тісну кореляцію між вмістом у землі черв’яків та її родючістю. Дощові черв’яки спроможні перетворити в родючі ґрунти навіть сипучі піски. Слід зауважити, що якщо органічні добрива стимулюють роботу черв’яків, то пестициди – знищу¬ють “творця родючості”;
переобладнання території, зменшення контурності полів;
розширення масштабів використання екологічно чистих органічних, бактеріальних та інших добрив;
поширення застосування хімічної, лісо- та фітомеліорації; стотне поліпшення культурних рослин та свійських тварин за допомогою сучасних методів селекції;
запровадження екологічно чистих технологій агробізнесу (відмова від використання штучних стимуляторів росту, отрутохімікатів тощо);
розробка наскрізних технологічних процесів з використанням решток сільськогосподарського виробництва, придатних для промислової переробки, з метою одержання необхідної продукції;
упровадження безстічної системи водопостачання підприємств агробізнесу шляхом створення систем оборотного водозабезпечення, що приведе до запобігання скиданню стічних вод до природних водойм.

Є багато підходів до визначення критеріїв екологізації агробізнесу. Так Б. М. Данилишин, наприклад, уважає, що треба враховувати такі чинники:

Економне та комплексне використання екологізації використання природних ресурсів, створення безвідходних та маловідходних технологій.
Застосування технологій та процесів, що не призводили б до соціальних наслідків.
Зміну техніко-технологічних принципів організації вироб-ництва, які б забезпечували екологічну рівновагу та сталість.
Урахування загального господарського навантаження реґіону на довкілля, установлення екологічно оптимальних меж концентрації виробництва.

Процес екологізації агробізнесу можливий при створенні передумов “культури рільництва”; обмеженні чи повній заміні хімізації та деяких видів меліорації; оптимальній концентрації тваринницьких комплексів та екологічній бездоганності їх; ство¬ренні екологічно ефективної нової техніки; підтриманні відпо¬відного стану аграрного потенціалу тощо.

До основних функцій екологізації агробізнесу належать: відтворювальні, просторові, соціально-економічні.

В основі відтворювальної функції лежить можливість створення оптимальних умов для відтворення природно-ресурсного потенціалу з метою ефективного його використання майбутніми поколіннями.

Просторові функції визначаються створенням науково обґрунтованої системи екологічного районування, складанням територіальних схем екологізації, з’ясуванням відмінностей усередині еколого-господарчих районів.

Соціально-економічні функції екологізації зумовлюються всеохоплюючим екологічним вихованням, формуванням культури виробництва, збереженням ефективного генетичного фонду населення та іншими чинниками.

Екологізація агробізнесу включає в себе ряд перерахованих нижче принципів:

принцип діалектичної єдності законів природи та всіх її елементів;
принцип планомірності та комплексності екологізаційних процесів, недопущення їх стихійності;
принцип раціональності, який передбачає екологічно обґрунтоване раціональне розміщення та концентрацію підприємств агробізнесу;
принцип наукового обґрунтування екологізації, що полягає в проведенні екологічної експертизи проектів екологізації, організації наукових форм екологізації виробництва;
територіальний принцип, який базується на економічних, соціальних умовах реґіонів, мірі використання природоресурсного потенціалу;
принцип соціальної захищеності та послідовності процесів, що передбачає широку систему вивчення можливих змін, які можуть вплинути на стан здоров’я та умови життя людей, зміни естетичних цінностей природних та антропогенних ландшафтів, заповідних зон та інших територій, що перебувають під охороною.

На сучасному етапі важливим є завдання вдосконалення управління процесом екологізації агробізнесу на основі розробки і впровадження відповідних економічних механізмів раціонального природокористування, відтворення та охорони навколишнього середовища.

У наш час відбувається формування широкого спектра економічних інструментів екологізації виробництва, які можна об’єднати до таких груп:

Прямі субсидії для наукових розробок розв’язання екологічних проблем агробізнесу. Особливостями цього напряму є, по-перше, конкурсний характер фінансування пошукових робіт; по-друге, фінансування конкретних проектів; по-третє, учасниками конкурсу можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, колективи або організації незалежно від форм їх власності або місця в економічних структурах.
Система економічних пільг за екологічно чисте виробництво й продукцію (пільговий кредит, пільгові нормативи амортизаційних платежів). Цей напрям почав розвиватися з формуванням ринкового механізму економіки. Відповідно до цього напряму частково або повністю звільняються від податку на прибуток, податку на додану вартість та інших видів податків ті підприємства, які реалізують екологічно чисті товари та послуги. Є пільгові умови кредитування екологічної діяльності; уживаються певні заходи з формування політики прискореної амортизації основних фондів екологічного призначення.
Переорієнтація структур агробізнесу в напрямку оптимального розв'язання екологічних проблем. За останні роки розрив зв’язків між підприємствами агробізнесу всередині галузей та реґіонів призвів до того, що розвиток цього напряму екологічної структуризації практично було припинено. Проте виникли умови для формування пріоритетних “ніш” екологічно орієнтованого господарювання. Їх почали “освоювати” малі під¬приємства, які займаються переробкою відходів, будівництвом очисних споруд, науковим обслуговуванням тощо.
Утворення системи страхових екологічних фондів для попередження надзвичайних екологічних ситуацій і ліквідації можливих наслідків їх. Ця система є особливим видом екологічно спрямованої діяльності, становлення якої відбувається одночасно з роботою щодо прогнозування надзвичайних ситуацій, розробкою системи перспективних заходів і науковим обґрунтуванням витрат на попередження названих явищ і ліквідацію можливих наслідків їх.
Система економічних штрафів за порушення природоохоронного законодавства. Останніми роками процес установлення штрафних санкцій одержав науково обґрунтовану систему методик і нормативів. Раніше розміри збитків, що складали основу штрафів, розраховувались, в основному, спеціальними комісіями прямим рахунком натуральних витрат. Хоча система штрафів діє давно, її стимулюючий вплив на дотримання законів досить слаб¬кий, тому що порушник несе відповідальність тільки за останнє порушення, яке було розкрите; за всі ж інші, невиявлені викиди, що відбувалися раніше, ніяких санкцій застосовувати неможливо.
Система екологічних податків викликає найбільший інтерес за масштабами використання в національній економіці та одержаними результатами. Для підприємства визначаються абсолютні максимальні межі викидів і відповідно до цього встановлюються розміри податків. Такі механізми домінують у політиці екологізації виробництва у багатьох країнах з ринковою економікою.
Екологічні податки – це не тільки просте стягнення грошей, але й стимул для впровадження у виробництво новітніх екологічно чистих технологій.

В агробізнесі впровадження економічних механізмів у процесі екологізації виробництва має спонукати підприємців до запровадження природоохоронних технологій у виробничу практику. Важливо визначити, як саме і які інструменти здатні спонукати до створення і запровадження новітніх технологій.

Це можливо лише тоді, коли вдається за тих самих видатків домогтись більш значного зменшення викидів.

Якщо підприємства агробізнесу діють урозріз із податковою політикою держави, яка пропонує їм максимальні розміри викидів, то вони мають шукати нові засоби, за допомогою яких ці підприємства змогли б витримувати граничні межі при менших витра¬тах. Протягом формування нової системи агробізнесу його підприємства або частково технічно переозброюються, або повністю змінюють обладнання. У ході цього процесу на підприємстві може відбутись інтеграція екологічного та виробничо-технічного проґресу, і тоді збитки на охорону навколишнього середовища знач¬но зменшилися б.
Система платежів за використання природних ресурсів. Відповідно до основ земельного законодавства й основних положень Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” використання природних ресурсів здійснюється на платній основі шляхом установлення договірних відносин з природокористувачами.

Плата за використання природних ресурсів є елементом єдиної цінової та податкової політики держави. Аналогів подібній системі плати за використання природних ресурсів у більшості країн немає. Виняток становлять Норвегія, Франція, Німеччина.

В основі концептуальних положень платного природокористування лежить різноманітність форм власності на природні ресурси, рентний підхід до економічної оцінки природних ресурсів. Плата за природокористування та створення природоохорон¬них фондів – це один з головних економічних інструментів, який застосовується сьогодні в Україні. Різновидом плати за використання ресурсів є розподіл прав на викиди до навколишнього середовища певних речовин у певному розмірі.

На Заході такий розподіл дістав назву емісійних сертифікатів. Суть їх полягає в тому, що держава за певні кошти продає спеціальний документ на квоту викидів до навколишнього середовища. Сертифікати найбільш ефективні при застосуванні щодо підприємств, які є забруднювачами атмосферного повітря.

Проблеми екологізації агробізнесу вимагають комплексного підходу з боку держави і значних асиґнувань. Необхідним є реґіональний підхід до екологічного реґулювання в агробізнесі. Найважливіший момент екологізації – це збалансований розвиток суспільства в гармонії з природою, виховання природоохоронної свідомості, нового екологічного мислення, формування якого є необхідним уже тепер, яким би складним воно не здалося. Отже, ефективний розвиток агробізнесу України багато в чому залежить від рівня екологізації.