4.1. Власність у системі виробничих відносин.


Еволюція відносин власності.

Власність як економічна категорія являє собою визначальну суспільну форму виробництва, систему відносин, яка виникає між людьми в процесі використання засобів виробництва.





Власність - це виробничі відносини між людьми з приводу привласнення речей.

Відносини власності виявляються через суб'єкти та об'єкти власності.

Об'єкти власності - це все те, що можна привласнити чи відчужити:
  • засоби виробництва в усіх галузях народного господарства;
  • нерухомість (будинки і споруди, земля, присадибні ділянки тощо);
  • природні ресурси (надра, ліси, водні ресурси тощо);
  • предмети особистого споживання;
  • гроші, цінні папери, дорогоцінні метали тощо;
  • інтелектуальна власність (твори літератури, інформаційні ресурси, досягнення науки і техніки, відкриття і винаходи, комп'ютерні програми та інформаційне забезпечення тощо);
  • культурні та історичні цінності;
  • робоча сила.

Суб'єкти власності - це персоніфіковані носії відносин власності:
  • окрема особа (індивід) - людина як носій майнових і немайнових прав та обов'язків;
  • юридичні особи - організації, підприємства, установи всіх форм власності;
  • держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування);
  • інші держави або міжнародні організації та інституції.

Привласнення - процес, що виникає в результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю.

Такий підхід дає змогу встановити :
  • хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;
  • як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;
  • хто і які отримує доходи від господарської діяльності.

Право власності - це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності.

З юридичного погляду, власність характеризує відносини з приводу привласнення та використання людиною матеріальних і духовних цінностей.

Розвинуті країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи :
  1. Право володіння.
  2. Право користування.
  3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).
  4. Право на доход (право володіння результатами використання благ).
  5. Право на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага).
  6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження чинниками навколишнього середовища).
  7. Право на передачу благ у спадок.
  8. Право на безстроковість володіння благом.
  9. Заборона щодо використання блага недозволеним способом.
  10. Право на відповідальність (можливість використання блага як сплати боргу).
  11. "Зворотний" характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення строку угоди або достроково - у випадку порушення її умов тощо.

Володіння - реальні, фактичні дії людей щодо умов і результатів виробництва.

Володіння - це ще не власність. Людина може фактично володіти предметами, але не бути їхнім власником.

Використання - відносини між людьми щодо вилучення корисних властивостей (споживчої вартості) з об'єктів належності під час їхнього виробничого і особистого споживання, а також отримання відповідного доходу від об'єктів власності.

Розпорядження - форма відносин між людьми щодо реальних дій з об'єктами володіння і використання, якими є продаж, обмін, дарування, застава тощо.

Види відносин:
  1. відносини з приводу привласнення;
  2. відносини з приводу економічних форм реалізації об'єктів власності;
  3. відносини з приводу господарського використання.