12.1. Аграрні відносини, їхній зміст і особливості.

Слово "аграрний" походить від латинського аgrarius і в перекладі на українську мову дослівно означає "земельний".

Аграрні відносини - це складова економічних відносин, які виникають у сільському господарстві з приводу володіння й використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва, а також виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.

Найважливішою особливістю аграрних відносин є те, що в сільському господарстві основним засобом виробництва є земля.

Земля - перша й основна умова будь-якого виробництва, але в сільському господарстві вона ще й головний засіб виробництва, елемент продуктивних сил. Тому в цій сфері результати виробництва значною мірою визначаються якістю земельних ділянок, їхньою родючістю, місцерозташуванням щодо ринків збуту, баз постачання потрібної техніки, мінеральних добрив тощо.

Особливість аграрних відносин зумовлена й тим, що земля е предметом праці Й одночасно засобом виробництва.

Процес виробництва, технологічні операції в аграрній сфері тісно переплітаються з природними процесами, органічно комбінуючись у процесі створення споживчої вартості.

Основні фактори сільського господарства наведені на мал. 12.1.



Особливості сільськогосподарського виробництва:

• природно-кліматичні умови, структура ґрунту, біологічні чинники впливають на продуктивність праці і обумовлюють ризиковість, нестійкість сільського господарства. Одні й ті самі кількість і якість затраченої праці можуть бути представлені різною кількістю продукції, залежно від названих факторів;
• природно-кліматичні фактори зумовлюють і ритм виробництва, його сезонний характер, що породжує коливання у зайнятості робітників, у виробництві і пропозиції продукції сільськогосподарського виробництва;
• особливості використання техніки, фінансування і сформування доходів сільськогосподарських підприємств у зв'язку із сезонним характером виробництва. Для виконання сільськогосподарських робіт необхідно мати повний комплекс техніки, яка використовується протягом певного сезону, а решту часу простоює;
• остаточний розмір доходів формується лише наприкінці року, після реалізації продукції (особливо в землеробстві);
• рівень концентрації виробництва значною мірою визначається розмірами земельних угідь, їхньою врожайністю й інтенсивністю використання;
• спеціалізація виробництва зумовлена, насамперед, географічними і природно-кліматичними факторами;
• ефективне використання землі можливе за раціонального комбінування сільськогосподарських галузей, економічно і біологічно обґрунтованих сівозмін;
• значна частина виробленої продукції споживається всередині господарств не набуваючи товарної форми. Тому в аграрній сфері довше зберігаються натуральні та напівнатуральні види виробництва;
• широка комбінація великих, середніх і дрібних господарських одиниць різних форм власності;
• велика залежність результатів виробництва від погодних умов вимагає створення в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха для забезпечення безперервного процесу відтворення. Необхідності створення таких страхових фондів немає в інших галузях народного господарства, де природний фактор не впливає або майже не впливає на результати господарювання.

Суб'єктами економічних відносин в аграрному секторі

• суспільство в цілому в особі держави;
• сільськогосподарські підприємства;
• індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції (фермери, сімейно-індивідуальні господарства).

Мал. 12,3. Суб'єкти аграрних відносин.

У сучасних умовах власність на землю в різних країнах має такі форми (мал. 12.4).

Мал. 12.4. Форми власності на землю.

Згідно з новим Земельним кодексом, прийнятим у жовтні 2001 р. парламентом України, суб'єктами права власності на землю є:

• громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;
• органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності;
• державні органи - на землі державної власності.