2.5. Проблеми і перспективи ресурсоспоживання та ресурсозбереження.

Як і в усьому світі, в Україні гостро стоять проблеми щодо раціонального ресурсоспоживання, ресурсозбереження, а по можливості –примноження й відновлення компонентів природно-ресурсного потенціалу. Так, проблеми використання мінерально-сировинного потенціалу України полягають у тому, що значна частина ресурсів знаходиться у важковидобувному розміщенні (на великих глибинах, у вузьких пластах тощо), також у виснаженості найякіснішої частини запасів промислових копалин, у першу чергу, палива (нафти, газу, вугілля), обмежених фінансових і технічних можливостях геологорозвідувальних робіт.

Перспективи розвитку мінерально-сировинного комплексу пов’язуються із розвідкою та розробкою нових для України корисних копалин – золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо, також важливим є підвищення рівня виробітку родовищ та вилучення корисних складових з породи, залучення до господарського обігу у техногенних родовищ зі складу відходів попереднього виробництва.

Основними проблемами в сфері користування земельними ресурсами виступають поліпшення просторової організації продуктивних сил через підвищення ефективності використання та охорони земель, упорядкування промислового та житлового будівництва на основі раціонального проектування розвитку поселень. Через впро-вадження нових технологій обробки ґрунту та зменшення розораності земель, припинення деградації сільгоспугідь можливим є досягнення збалансованого співвідношення ґрунтів різного функціонального призначення у зональних системах землекористування. В якості земле-охоронних заходів провідними є боротьба з вітровою і ґрунтовою ерозією через цілеспрямовані лісонасадження, впровадження прогресивних систем меліорації двосторонньої дії, рекультивацію неугідь, поліпшення природних кормових угідь – лук і пасовищ, в якості заходів щодо відтворення

Особливої ролі набуває в умовах трансформації земельних відносин збереження оптимального, екологічно виправданого паритету між функціональним використанням земель у межах сільськогосподарської діяльності, чому сприятимуть розвиток відносин земельної ренти, розробка балансів земельних фондів і схем землевпорядкування з обов’язковим визначенням вартісних характеристик ґрунтів, структури їх використання та порядку проведення заходів з охорони та відтворення земельних ресурсів.

Проблеми водокористування в Україні полягають, перш за все, у просторовій незбалансованості джерел та споживачів ресурсів водного комплексу, в нераціональному розподілі водних ресурсів між останніми, з високими рівнями втрат при транспортуванні та використанні води.

Інший комплекс проблем пов’язаний із постійним погіршенням якісних характеристик води через забруднення промисловими викидами та побутово-комунальними стоками, хімічними речовинами та відходами сільськогосподарського виробництва. Через це порушується баланс водного екологічного середовища, деградує водна та навколишня флора й фауна, гостро стоїть проблема збереження і поліпшення біологічної продуктивності та рекреаційно-оздоровчої цінності водного фонду. Тому головними завданнями розвитку водного комплексу є, з одного боку, впорядкування й збалансування користування водою з науковим обґрунтуванням водогосподарського балансу, а з іншого – запобіганняшкідливому впливу забруднюючих речовин на воду, а води, у свою чергу, – на природне середовище.

Для цього у належний технічний стан має бути приведено водні об’єкти, поліпшено самовідновлювальну та самоочисну здатність водних систем; оновлено техніко-технологічну базу водомістких виробництв, реорганізовано їх у напрямі багатоциклового використання водного ресурсу.

Комплекс проблем щодо формування і раціонального використання лісових ресурсів України включає, перш за все, негативні наслідки надмірної вирубки лісів (особливо – у Карпатському районі), що призвело до порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Наступ” мережі розселення та господарської діяльності у цілому на лісовкриті площі призводить до їх звуження, деградації лісосировинної бази. Відчувається й негативний вплив попередніх лісомеліорацій, який вилився у погіршення природних комплексів, деградацію рослинного покриву, надмірне осушення лісових ґрунтів. Окремою болючою проблемою є лісові пожежі, які все частішають у зв’язку з глобальним потеплінням клімату планети.

Головні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають, перш за все, удокорінному підвищенні рівня й загальної культури життя широких верств населення країни, що дозволить ефективно розгорнути рекреаційну діяльність на економічно вигідних ринкових умовах господарювання. Максимально повному задоволенню потреб населення у пов-ноцінному оздоровленні та лікуванні повинні сприяти охорона й відновлення рекреаційних ресурсів, зростання якості послуг у цій сфері. Тільки орієнтація на власного споживача рекреаційних послуг може забезпечити оптимальне навантаження на рекреаційні території з отриманням кумулятивного економічного ефекту також від відновлення властивостей робочої сили рекреантів, прискореного економічного розвитку територій з рекреаційною (в комплексі з іншими галузями) спеціалізацією районної економіки (у Південному та Карпатському економічних районах).

Чи не найбільш гострими є проблеми збереження й відновлення фауністичних (мисливсько-рибальських) ресурсів.

Саме вони зазнали чи не найбільших втрат внаслідок людської діяльності. Розвиток продуктивних сил обумовив як погіршення умов існування тваринного світу, так і “звуження” площ його природного існування внаслідок використання земель для виробничих та невиробничих цілей.

Темпи зникнення біологічних видів під впливом зміни екологічної ситуації продовжують зростати. У результатізміни гідрологічного режиму територій, погіршення якості вод, скорочується аж до зникнення кількість багатьох представників водно-болотної та лісової фауни, зменшується кількість та якісні показники рибних ресурсів. Велика шкода завдана фауні України аварією на Чорнобильській атомній станції, вплив якої на тваринний світ виявлятиметься впродовж тривалого часу, оскільки при цьому нищівного удару завдано генофонду фауни країни, як гаранту відновлення й існування популяцій живих істот, збереження біорозмаїття.

Унікальні природні умови, зокрема, порівняно добра забезпеченість водними та лісовими ресурсами, невисока густота населення на значних територіях країни створюють можливості розширення потенціалів мисливських, а особливо рибних ресурсів, зокрема на базі природно-заповідних об’єктів національного й місцевого значення. Велику роль у збереженні й відновленні фауни країни, її мисливсько-рибальських ресурсів має міжнародне співробітництво у цій галузі, зокрема, тісна співпраця з сусідами по Чорноморському регіону.

На сучасному етапі освоєння природно-ресурсного потенціалу в Україні парадигмою ресурсокористування є ресурсозбереження як прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції за тієї самої кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів через докорінне поліпшення організації та техніко-технологічної підготовки виробництва. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження містяться у комплексному використанні невідновлюваних видів ресурсів (у першу чергу мінеральних), впровадженні ресурсозберігальної техніки і технологій, використанні ресурсів вторинного ресурсного потенціалу, підвищенні енергозбереження. У цілому збалансований та пропорційний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дозволить сформувати нову ідеологіюгосподарювання, яка базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі. Для відновлюваних ресурсів правилом користування має стати кількісне та якісне ресурсовідновлення, яке повинно випереджати за темпами ресурсовикористання. Необхідним елементом цієї стратегії має бути всебічне узгодження відновлювальної та охоронних заходів по всіх компонентах ресурсів з метою одержання комплексного ефекту від природокористування.