10.1. Законодавчі основи агропромислового виробництва в Україні.

Україна обґрунтовано вважається аграрною державою, оскільки родючість українських земель, значна сільськогосподарська складова вітчизняного експорту, кількість громадян, задіяних у сфері агропромислового комплексу тощо свідчать про пріоритетність сільського господарства у нашій державі. Забезпеченість одним із ключових кінцевих результатів діяльності агропромислового комплексу - продуктами харчування є важливою складовою національної безпеки України.

Слід зазначити, що агропромисловий комплекс (далі - АПК) - це сукупність галузей народного господарства, пов'язаних з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, які спрямовані на забезпечення населення продуктами харчування.

Підтвердженням того факту, що АПК - комплексне утворення, є перелік складових агропромислових галузей. До них належать:

землеробство;
тваринництво;
харчова і переробна промисловість;
ветеринарна медицина;
насінництво та росадництво;
садівництво, виноробство;
рибне господарство тощо.

Пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу об'єктивно випливає з виняткової значущості та незамінності вироблюваної продукції сільського господарства у життєдіяльності людини і суспільства. Високий рівень соціально-економічного розвитку села є основною умовою продовольчого та сировинного забезпечення держави, її економічної незалежності.

Агропромисловий комплекс як об'єкт адміністративно-правового регулювання характеризується тим, що державою щодо АПК втілюються в життя такі заходи:

надання агропромисловим товаровиробникам права вільного вибору форм власності і напрямів трудової та господарської діяльності, повної власності на результати своєї праці;
регулювання відносин агропромислових товаровиробників і держави за допомоги системи бюджетного фінансування, кредитування, оподаткування, страхування і з широким застосуванням комплексу пільг. Держава здійснює регулювання гуртових цін окремих видів сільськогосподарської продукції, встановлюючи мінімальні та максимальні закупівельні ціни, а також застосовуючи інші заходи, визначені законодавством, із дотриманням правил антимонопольного законодавства та правил добросовісної конкуренції;
прямий державний протекціонізм у здійсненні зовнішньоекономічних операцій з вітчизняною сільськогосподарською продукцією. Держава зацікавлена у підтримці саме вітчизняного товаровиробника, тому що це пов'язано із зайнятістю громадян, із отриманням заробітної платні (прибутків), із зростанням конкурентоспроможності української продукції на світових ринках;
застосування товарних інтервенцій і тимчасового адміністративного регулювання цін. Товарні інтервенції здійснюються шляхом продажу (поставки) окремих об'єктів державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку на умовах спору або форварду з метою встановлення ціни рівноваги (фіксингу) у розмірі, що не перевищує значення максимальної закупівельної ціни. Тимчасове адміністративне регулювання цін - комплекс адміністративних заходів, спрямованих на упередження чи зупинку спекулятивного або узгодженого встановлення цін продавцями та/або покупцями об'єктів державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку, яке не може бути виправлено за стандартними процедурами державних інтервенцій;
спроби формування належної соціальної інфраструктури села.

Законодавчі основи агропромислового виробництва в Україні викладені в Законі України Про селянське (фермерське) господарство

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.
Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).
Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
При створенні одним із членів сім'ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім'ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності.
Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства.
На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.
Голова селянського (фермерського) господарства може доручати виконувати свої обов'язки і використовувати права голови одному з членів господарства.

Крім селянських (фермерських) господарств, в агробізнесі України ще функціонують колективні сільськогосподарські під приємства (КСП), діяльність яких визначається Законом України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”. У цьому законі регламентуються правові, економічні, соціальны й організаційні умови діяльності КСП. Таке підприємство має повну самостійність і однакові права з іншими суб’єктами гос подарювання в агробізнесі.

Як суб’єкт господарювання таке підприємство є добровільним об’єднанням громадян для спільного виробництва сільськогосподарської продукції й товарів і діє на засадах підприємництва та самоуправління.

КСП на добровільних засадах можуть об’єднуватись у спілки (об’єднання), бути засновниками акціонерних товариств.

Основними завданнями КСП є виробництво товарної продукції тваринництва і рослинництва, а також переробка їх та інші види діяльності, спрямовані на задоволення потреб членів підприємства, трудового колективу, всього населення України.

Діяльність підприємства ґрунтується на праві колективної власності, об’єктами якої є земля, інші основні і оборотні засоби виробництва, грошові і майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах.

Члени колективу підприємства володіють правом власності на ту частину майна, яку вони одержують, виходячи з підприємства.

Ця частина складає пайовий фонд майна членів підприємства. До нього входить вартість основних і обігових фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, грошові кошти і відповідна частка від участі в діяль¬ності інших підприємств і організацій.

Члену підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки в пайовому фонді. У разі виходу з підприємства громадянин має право на пай натурою, грошима або цінними паперами.

Підприємство як земельний власник і землекористувач має права:

самостійно господарювати на землі на засадах підприємництва;
зводити різноманітні будови і споруди;
передавати окремим працівникам і орендним колективам землю;
використовувати наявні на земельній ділянці різноманітні корисні копалини, торф, лісові угіддя і водні об’єкти;
одержувати від нового землевласника, землекористувача, місцевої ради народних депутатів компенсацію за зниження родючості у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки;
передавати або додатково одержувати земельні ділянки в тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди.

До обов’язків підприємства належить:

ефективно використовувати землю,
підвищувати її родючість,
застосовувати природоохоронні технології,
не допускати погіршення екологічного стану,
здійснювати комплекс заходів з охорони земель,
вчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю,
не порушувати прав суміжних землекористувачів.

Господарська діяльність підприємства полягає в тому, що:

воно самостійно визначає напрямки сільськогосподарського виробництва, його структуру та обсяг,
самостійно розпоряджається виробленою продукцією і доходами,
підприємство має право кооперуватися з промисловими підприємствами і установами при переробці сільськогосподарської продукції, виготовленні промислових та інших товарів, розширенні сфери соціально-культурного, комунально-побутового обслуговування населення, підготовці й перепідготовці кадрів;
підприємство має право вступати в договір відносини з будь-якими підприємствами, установами і організаціями, з окремими громадянами і самостійно обирати партнері у тому числі іноземних.

Прийняття Указу Президента України “Про невідкладні з ходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” від 3 грудня 1999 року започаткувало наступний важливий крок у послідовному здійсненні перетворень на селі.

Тому Україні відбувається трансформація колективних сільськогосподарських підприємств, передача земель у приватну власність. На кінець 1999 року паювання землі проведено майже у всіх КС України. Не розпайованою земля залишилась лише в 113 господарствах, із них 47 відмовились від паювання. Загальна площа розпайованих земель становила 26 млн. га, або 62% від усі сільськогосподарських угідь України