2.2. «Зелена революція», розвиток агропромислової інтеграції та формування агропромислового комплексу.


Що було причиною появи терміна «агробізнес»? У 50 роки XX ст. в індустріально розвинутих країнах відбулася так звана «зелена революція». Вона проявилась у різкому підвищенні урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, що відбулося в результаті стрибкоподібного зростання продуктивності праці, зумовленого широким проникненням науково-технічної революції у сільське господарство.

У ряді країн (наприклад, ФРН, Франції, Італії) приймались так звані «зелені плани». Це були спеціальні законодавчі акти окремих держав, які визначали умови, норми і характер державного втручання у сільське господарство, а також довгострокові плани його розвитку. Так у ФРН «Основний сільськогосподарській закон» (1955) визначив напрямки розвитку західнонімецького сільського господарства і роль держави у його соціально-економічній перебудові. Основні положення закону такі:
  1. Покращення аграрної структури, тобто проведення комплексу державних заходів з модернізації сільського господарства і якісної перебудови його продуктивних сил (ліквідація роздробленості господарств, укрупнення їх і т. ін.);
  2. Переселення дрібних і середніх селян у промислові центри;
  3. Скорочення безробіття і неповної зайнятості у сільському господарстві шляхом створення у районах, де переважають дрібні та середні господарства, промислових підприємств;
  4. Надання державної допомоги рентабельним капіталістичним господарствам, зайнятим у виробництві зернових і картоплі;
  5. Підвищення доходу осіб, зайнятих у сільському господарстві до рівня заробітної плати промислового робітника відповідної кваліфікації.

Аналогічні закони існують у Франції і Італії.

Конкретизуються «зелені плани» в довгострокових і річних планах, у яких визначаються розміри державних асигнувань на сільське господарство, розподіл їх за видами витрат, специфічні для кожної країни конкретної форми державного втручання та впливу на сільськогосподарське виробництво. «Зелені плани» передбачають основні напрямки державних капіталовкладень.

Для здійснення «зелених планів» із держбюджетів відповідних країн виділялись значні кошти на іригацію, меліорацію, боротьбу з ерозією ґрунту і створення інфраструктури. Податкові пільги, дотації на купівлю пального, сільськогосподарських машин та добрив сприяли економічному стимулюванню життєздатних господарств. (Экономическая энциклопедия. Политическая экономия. / Гл. ред. А. М. Румянцев, — М. Советская энциклопедия, 1972, Т. І. — С. 505).

«Зелена революція» привела до ліквідації класу селянства у цих країнах, його місце зайняв клас фермерів-підприємців.

Виникає новий тип зв'язків між основними ланками виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції., який поєднує їх у органічно єдиний технологічний процес. Основною причиною цього процесу було поглиблення спеціалізації виробництва, що, у свою чергу, привело до необхідності більш тісної координації виробництва сільськогосподарської сировини, її транспортування, зберігання, переробки і торгівлі готовою продукцією. Це привело до організаційного об'єднання всіх цих стадій, яке дістало назву вертикальної або агропромислової інтеграції.

У результаті злиття аграрного, промислового і торгового капіталу сформувалася нова підсистема виробничих відносин, яку було названо агробізнесом.

В економіці індустріально розвинутих країн утворюється комплекс взаємопов'язаних виробництв, який складається з трьох основних груп галузей або сфер:
  1. Галузі, які виробляють засоби виробництва для сільського господарства, переробної промисловості, заготівель;
  2. Власне сільське господарство та його виробнича і соціальна інфраструктура.
  3. Галузі та виробництва, які забезпечують заготівлю, зберігання, транспортування, переробку сільськогосподарської сировини і реалізацію виробленої з неї продукції.

Система виробничо-економічних відносин міх цими сферами утворює агропромисловий комплекс — АПК.

Виробничі агропромислові формування складають мікроструктуру АПК. Макроструктуру АПК складають галузі і сфери діяльності в масштабі країни, супермакроструктуру — у міжнародному масштабі.