2.3. Агропромислова інтеграція та її роль у формуванні та розвитку АПК.


Вирішальне значення у формуванні нового структурно завершеного продовольчого підкомплексу за агробізнесовою схемою має агропромислова інтеграція. Інтеграція – це поняття, яке охоплює широке коло різноманітних явищ і процесів зближення, пристосування, узгодження діяльності та об’єднання підприємств і організацій з метою адаптації до ринкового середовища та підвищення на цій основі результатів господарювання.

Агропромислова інтеграція передбачає поглиблення технологічних, економічних, організаційних та інших зв’язків між сільськогосподарськими і промисловими підприємствами та розвиток різних агропромислових формувань, які забезпечують раціональне і високоефективне використання всього виробничого потенціалу.

Агропромислова інтеграція як об’єктивний процес, зумовлений розвитком продуктивних сил.

Передумови і фактори агропромислової інтеграції:
  1. поглиблення поділу праці в агропромисловому секторі економіки;
  2. розвиток спеціалізації,
  3. посилення індустріалізації сільськогосподарського виробництва).

Взаємозумовлений вплив факторів агропромислової інтеграції та територіальна диференціація їх дії.

Види агропромислової інтеграції:
  • горизонтальна і вертикальна;
  • галузева горизонтальна – аграрна і промислова;
  • галузева вертикальна – аграрна і промислова;
  • міжгалузева вертикальна – агропромислова, промислово-торговельна.

Вирішальне значення у формуванні нового структурно завершеного продовольчого підкомплексу за агробізнесовою схемою має агропромислова інтеграція.

Інтеграція – це поняття, яке охоплює широке коло різноманітних явищ і процесів зближення, пристосування, узгодження діяльності та об’єднання підприємств і організацій з метою адаптації до ринкового середовища та підвищення на цій основі результатів господарювання.

Основними мотивами створення інтегрованих агропромислових підприємств є концентрація капіталу з метою:
  • встановлення стабільних виробничо-господарських зв’язків між підприємствами технологічного ланцюга;
  • зниження витрат на одиницю продукції за рахунок збільшення масштабів виробництва і підвищення конкурентоспроможності продукції;
  • створення умов для диверсифікації виробництва і можливості маневрування ресурсами.

У розвинутих країнах використовують два основні види інтеграції: вертикальну інтеграцію і контрактацію. Вертикальна інтеграція – це комбінування двох або декількох стадій виробництва і збуту продукції в межах єдиної власності.

Вертикальна інтеграція за напрямом може бути виробничою, маркетинговою та комплексною-контрактною.

Виробнича інтеграція передбачає взаємодію сільськогосподарських і переробних підприємств чи виробництв при вирощуванні рослинницької і виробництві тваринницької продукції, яка в подальшому надходить на промислову переробку.

Предметом маркетингової є збут виробленої продукції та постачання необхідних засобів виробництва.

Контрактна форма агропромислової інтеграції передбачає укладання фермерами з промисловими, торговельними компаніями та кооперативами відповідних угод на переробку і збут продукції.

Типи контрактів можуть бути різноманітними залежно від характеру продукту, місця знаходження ферми, матеріальних і фінансових можливостей сторін угоди.

Розрізняють дві основні категорії контрактів: збутові і виробничі.

Збутові стосуються лише умов реалізації продукції, в них обумовлюють тип, сорт, якість продукції, що постачається, ціну й умови поставки.

Виробничі контракти регламентують умови виробництва. Вони укладаються до початку виробничого процесу і жорстко обумовлюють зобов’язання сторін. Як правило, за умовами виробничого контракту, контрагент постачає фермі засоби виробництва та матеріали (комбікорми для худоби і птиці, насіння, саджанці, добрива тощо), надає кредит, консультаційні послуги. Обов’язком фермера є виконання виробничих операцій.

Переваги контрактації для фірми-постачальника полягають у тому, що вона має стабільне надходження продукції у необхідні терміни, а також має можливість контролю за якістю. Сільгоспвиробник у свою чергу має гарантований ринок збуту продукції за завчасно обумовленою ціною та можливість користуватися кредитом. Вагоме місце в агробізнесі розвинутих країн займають кооперативи. Сфера діяльності сільськогосподарської кооперації дуже широка - постачання фермерам сільськогосподарської техніки, обладнання, пального, будматеріалів, добрив, кормів, насіння, надання фінансових послуг, реалізація сільськогосподарської продукції, надання послуг зі збирання, зберігання, сушіння, переробки продукції. При цьому відмінним від контрактації є те, що кооперація передбачає участь членів-фермерів у спільній фірмі завдяки корпоративним правам на власність.

Завдання доведення продукції агропромислового комплексу до споживача розв’язують підприємства гуртової і роздрібної торгівлі, системи громадського харчування. Важливою формою організації роздрібної торгівлі продовольством є так звані "добровільні" ланцюги, які являють собою об’єднання однієї чи кількох гуртових фірм, і групи, які обслуговуються ними на підставі контрактів роздрібних торговців.

Об’єднання координує функції гуртової і роздрібної торгівлі, організовує спільну закупівлю і рекламу товарів, використовуючи принципи єдиного господарського керівництва при зберіганні юридичної і фінансової незалежності кожного члена об’єднання. Роздрібні магазини, що входять до "добровільного" ланцюга мають єдину назву, уніфікований асортимент, спільну збутову політику, яку визначає головна гуртова фірма.

Протягом останніх десятиліть у країнах з розвинутою ринковою економікою значно зросла питома вага галузей, що виробляють продукцію найвищого ступеня готовності до споживання, а також тривалого терміну споживання. Вирішальну роль у системі міжнародного агробізнесу розвинутих країн відіграє така форма його організації, як міжнародні продовольчі компанії (МПК).

Основна частина перероблюваного продовольства та значна частина сільськогосподарських продуктів, які надходять на міжнародний ринок, виробляються в межах або під безпосереднім технологічним, фінансовим, організаційним впливом МПК. Широкого розвитку в країнах, що розвиваються, набирає агробізнес на основі інтеграції іноземного і національного капіталів. При цьому роль держави в аграрному секторі економіки здійснюється у досить широкому діапазоні – від "адміністративної централізації" до так званого структурного врегулювання.

Таким чином можна визначити що агробізнес являє собою форму підприємницької діяльності в агропромисловому секторі економіки країни. Сюди входять підприємницька діяльність у виробництві засобів виробництва для сільського господарства (техніка, добрива, корми тощо); власне сільськогосподарське ви¬робництво (вирощування рослин і розведення тварин); зберігання переробка і торгівля як «сирою», так і переробленню продукцією.

До агробізнесу належать також усі види діяльності з обслуговування сільського господарства (агросервіс, ринкова інфраструктура тощо). Практика показала доцільність поєднання декількох видів підприємницької діяльності в одній фірмі (наприклад, ви¬рощування первинного виду сільськогосподарської сировини, її зберігання, переробка і торгівля готовою продукцією).

Нарешті до агробізнесу залучаються все населення, коли розраховує свої витрати на продукти харчування у сімейному бю¬джету.

Систему економічних відносин в агробізнесі можна уявити собі у вигляді наведеної схеми (див схему 1).

Схема 1. Система економічних взаємовідносин в агробізнесі

Досвід підприємницької діяльності у агробізнесі дозволяє виділити різні рівні його функціонування:

перший рівень — агробі¬знес у фермерських господарствах, кооперативах, агропромисло¬вих об'єднаннях, фірмах;

другий — агробізнес у масштабі націо¬нальної економіки країни; нарешті, третій рівень — агробізнес у міжнародному масштабі. На практиці всі три рівні агробізнесу взаємопов 'язані.

В сучасному світі сформувалася міжнародна агропродовольча система або міжнародна системи агробізнесу, яка являє собою багатогалузевий та багатофункціональний глобальний комплекс і в якому поєднується виробництво, зберігання, транспортування та реалізація продовольчої продукції у світовому масштабі. Еко¬номічні відносини в цьому комплексі формуються на основі між¬народного розподілу праці та глобалізації регіональних агропро- довольчих ринків.

Таким чином, сутність міжнародного агробізнесу можна ви-значити як вид підприємницької діяльності в економічних відно¬синах між країнами світу, окремими організаційними структура¬ми АПК у міжнародному масштабі щодо виробництва, перероб¬ки, зберігання і реалізації сільськогосподарської продукції та то¬варів з неї. Міжнародний агробізнес не може існувати баз пер¬винних форм агробізнесу.