5.2. Форми власності на землю.

Від того, кому належить земля, залежить характер земельних відносин, який визначається тими правами, які мають особи, котрі обробляють землю. Право на землю може надаватись у таких формах як володіння, користування, розпорядження та власність.

Володіння означає таке користування землею, при якому її володар мав право її обробляти і користуватися результатами своєї праці, хоч і не в повній мірі, тому що він не обов'язково є її власником.

Право користування землею може здійснюватися на основі звичаїв, що склалися або у встановленому законом порядку. Воно означає, що особа, яка має таке право, може використовувати земельну ділянку в своїх інтересах. Але користування ще не дає права власності на землю. Користувач одержує землю в її власника на основі договору оренди, в якому визначаються умови користування.

Власність на землю виражається у праві власника володіти, розпоряджатися й користуватися землею та вирощеною на ній продукцією. Разом з тим, треба мати на увазі, що право власності на землю може мати певні обмеження. Це може виявлятися в обмеженні розмірів земельних ділянок власника. Окрім того, в цивілізованих країнах діють закони, що охороняють землю від дій користувачів й землевласників, які можуть завдати їй шкоди і знизити родючі якості.

Власність на землю може бути індивідуальною, колективною і державною. Це зумовлює різні форми господарювання на землі.

Індивідуальна, або приватна, власність на землю є виробничою основою для ведення різних форм фермерського господарства.

Колективна власність на землю реалізується у різноманітних формах кооперативних господарств.

Прикладом державної форми власності можуть бути такі господарства як радгоспи, які в результаті роздержавлення і приватизації можуть перетворюватися в інші форми власності та ведення господарства.

Різноманітність форм власності й форм господарювання зумовлює різні комбінації індивідуальних, колективних і державних господарств.