6.2. Характеристика основних типів ринкових структур.

Структура ринку і умови досконалої конкуренції

Умови взаємодії учасників та ціноутворення на ринках залежать від ринкової структури. Для визначення різних типів ринкових структур використовують терміни, які утворені від слів грецького походження, що характеризують належність суб’єктів до однієї із двох сторін ринку – до продавців чи до покупців – poleo (продаю) і psoneo (купую) та їх кількість – mono (один), oligos (нечислений) і poly (багато). Комбінуючи їх, можна отримати найбільш загальну і просту класифікацію типів ринкових структур: досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, монополія.

Належність до певного типу ринкової структури визначається такими характеристиками:

частка кожного з учасників у ринковому обсязі попиту або пропозиції;
ступінь однорідності продукції на ринку;
можливість входження нових фірм на ринок та виходу з ринку;
умови взаємодії продавців між собою та покупців між собою, можливість змову учасників;
можливість отримання потрібної інформації для визначення поведінки на ринку.

Проте не слід вважати, що в реальному житті існують лише названі типи ринку. В дійсності їх безліч. В економічні й теорії розглядаються не реально функціонуючі ринки, а їх “чисті форми”, ідеальні моделі. Сукупність цих моделей створює теоретичний інструментарій для аналізу конкретних реальних ринків і розробки заходів щодо їх регулювання чи дерегулювання.

Важливо зазначити, що поняття “ринок” та “галузь”, хоча й дуже близькі, але не ідентичні. Якщо ринки об’єднують продавців і покупців товарів, що є близькими субститутами з точки зору їх покупців; то галузі об’єднують продавців (виробників) товарів, що є близькими субститутами у виробництві. Для аналізу цін і обсягів виробництва певного товару зручно розглядати ринок даного товару, а для вивчення умов та можливостей входження на цей ринок і виходу з нього – досліджувати галузь.

Розглянемо, як функціонує ринок досконалої конкуренції.

В економічній теорії досконалою конкуренцією називають таку форму організації ринку, за якої неможливе будь-яке суперництво як між продавцями, так і між покупцями. Таким чином, теоретичне поняття досконалої конкуренції є фактично запереченням звичайного для ділової практики та повсякденного життя розуміння конкуренції як гострого суперництва економічних суб’єктів.

Модель досконалої конкуренції грунтується на певних умовах щодо організації ринку.

1. Велика кількість покупців і продавців на ринку. Це означає, що обсяги попиту і пропозиції навіть найбільших покупців і продавців дуже незначні відносно масштабів ринку. Тут “дуже незначні” означає, що зміна обсягів попиту і пропозиції окремих суб’єктів в межах короткострокового періоду (тобто за незмінної потужності підприємства та незмінних смаків і переваг споживачів) не впливають на ринкову ціну продукції. Вона визначається лише сукупністю всіх продавців та покупців – є колективним результатом ринкових відносин.

Велика кількість суб’єктів ринку передбачає відсутність формальних чи неформальних угод (змови) між ними з метою досягнення монопольних переваг на ринку.

2. Однорідність продукції. Однорідність продукції означає, що всі її одиниці абсолютно однакові в уяві покупців і у них немає можливості розпізнавати, ким саме вироблена та чи інша одиниця. Тобто продукти різних підприємств абсолютно взаємозамінні, і їх крива байдужості має для кожного покупця форму прямої.

Сукупність всіх підприємств, що виробляють який-небудь однорідний продукт, утворює галузь. Однорідним продуктом можуть бути, наприклад, звичайні акції певної корпорації, що є в обігу на вторинному фондовому ринку. Кожна із них абсолютно ідентична будь-якій іншій, і покупцеві байдуже, хто саме продає ту чи іншу акцію, якщо її ціна не відрізняється від ринкової. Однорідними є також стандартизовані товари, які продаються на спеціалізованих товарних біржах. Це, як правило, різні види сировинних товарів (бавовна, пшениця, кава, нафта певних сортів) або напівфабрикати (сталь, алюміній, золото тощо).

Однакова продукція не вважається однорідною, якщо її виробники можуть легко розпізнаватися покупцями за виробленою чи торговою маркою, фірмовим знаком або іншими характерними особливостями, якщо, звичайно, покупці надають їм суттєвого значення. Отже, анонімність продавців разом з анонімністю покупців роблять ринок досконалої конкуренції повністю знеособленим.

3. Вільний вхід на ринок і вихід з нього. Всі покупці та продавці мають повну свободу входу в галузь (на ринок) і виходу з неї (виходу з ринку). Це означає, що підприємства вільно можуть почати виробництво певної продукції, продовжити чи припинити його, якщо вважатимуть за доцільне. Аналогічно покупці вільно можуть купувати товар у будь-якій кількості, збільшити, скоротити або зовсім припинити його придбання. Немає ніяких легальних чи фінансових перешкод до входження в галузь. Немає, наприклад, патентів чи ліцензій, які забезпечують переважні права на виробництво певної продукції. Вхід в галузь (і вихід з неї) не вимагають суттєвих початкових (відповідно, ліквідаційних) витрат. Економія від масштабу підприємств, що функціонують в галузі не настільки велика, щоб обмежити вхід в галузь нових підприємств.

З другого боку, ніхто не зобов’язаний залишатися в галузі, якщо це не відповідає його бажанням. Немає державного втручання в організацію ринку (субсидії та податкові пільги, квоти й інші форми впливу на попит і пропозицію).

Свобода входу і виходу передбачає також абсолютну мобільність покупців і продавців всередині ринку, немає яких-небудь форм закріплення покупців до продавців

Свобода входу і виходу забезпечується мобільністю виробничих ресурсів, вільним їх переливанням з одної галузі до іншої, туди, де їх альтернативна вартість вища. Це, зокрема, означає, що працівники можуть вільно мігрувати як між галузями, так і між професіями. Пропозиція сировини та інших виробничих ресурсів не монополізована.

4. Повна інформованість учасників ринку. Суб’єкти ринку (покупці, продавці, власники факторів виробництва) володіють абсолютним знанням всіх параметрів ринку. Інформація розповсюджується миттєво, і нічого їм не коштує. На цьому припущенні й ґрунтується так званий закон єдиної ціни, згідно з яким на досконало конкурентному ринку всякий товар продається за єдиною ринковою ціною.

Перехресна еластичність попиту за ціною (в межах однорідної продукції) наближається до безмежності для будь-якої пари продавців. І тому той з них, хто намагається підняти ціну вище звичайного ринкового рівня, зразу ж залишається без покупців, які будуть звертатися до інших продавців.
Питання в тому: звідки знатимуть покупці про наявність дешевих джерел постачання (продавців) і де вони розташовані. Сутність припущення про абсолютну інформованість полягає в тому, що суб’єкти ринку наперед володіють інформацією про розподіл цін серед продавців і перехід від одного до іншого нічого не коштує.

Однак такого апріорного знання не існує. Інформація дефіцитна, її отримання, переробка та використання коштують часу, сил і грошей.

Порушення будь-якої з цих умов призводить до ринку з недосконалою конкуренцією. Зауважимо, що реальних ринків, де одночасно в повному обсязі виконують всі ці умови, не існує. По суті, йдеться про ідеальну модель ринку, своєрідний еталон, відхилення від якого можуть призвести до втрат для суспільства. Серед існуючих ринків до умов досконалої конкуренції наближаються, наприклад, деякі ринки сільськогосподарської продукції.

Характеристика “чистої” монополії

Протилежністю досконалої конкуренції є “чиста монополія” (від грецьк. “mono” – один, “poleo” – продаю).

Характерні ознаки цієї ринкової моделі такі:

1. На ринку існує лише один продавець певного товару. Як єдиний постачальник фірма-монополіст стикається з сукупним попитом всіх потенційних покупців товару в межах даного (національного чи місцевого) ринку, і в цьому розумінні вона тотожна галузі. Інакше кажучи, галузь складається з однієї фірми, тобто поняття “фірма” і “галузь” збігаються. На перший погляд така ситуація малореальна і, дійсно, в масштабі країни зустрічається рідко. Однак, якщо взяти, наприклад, невелике місто, то видно, що ситуація монополії досить типова. В такому місті існує одна залізниця, один банк, один книжковий магазин тощо.

2. Відсутність абсолютних замінників. Фірма-монополіст може виробляти однорідну або диференційовану продукцію, але в будь-якому разі ця продукція не має абсолютних (з точки зору покупців) замінників (субститутів). Звичайно, всі споживчі товари є взаємозамінниками у тому розумінні, що всі вони конкурують за гроші покупців. Однак якщо товари, які виробляються конкурентними фірмами, мають абсолютні субститути, що виробляються іншими фірмами тієї ж галузі, то субститути товарів, які виробляються монополістом, не абсолютні. Тому перехресна еластичність попиту між продуктами монополіста й будь-яким іншим товаром або дорівнює нулю, або дуже не значна.

Хоча монополіст - єдиний продавець певного товару, він все ж повинен враховувати існування більш-менш близьких, хоча й не абсолютних, замінників свого товару, що виробляються іншими фірмами. Цей тиск загальної конкуренції за гроші покупців втілений у самій функції (кривій) попиту, яка для монополіста є ринковою функцією попиту на його товар.

3. Входження на ринок нових фірм блоковано. Монополія може існувати лише тому, що вхід на ринок уявляється іншим фірмам невигідним або неможливим. Якщо ж інші фірми зможуть увійти в галузь, то монополія, за визначенням, зникне. Тому наявність вхідних бар’єрів є обов’язковою умовою і виникнення, і існування монополії. Вхідні бар’єри численні та різноманітні. Серед них:

наявність у фірми-монополіста патентів на продукцію чи застосовувану при її виготовленні технологію;
існування урядових ліцензій, квот чи високого мита на імпорт товарів;
контроль монополістом джерел надходження потрібної сировини чи інших спеціалізованих ресурсів;
наявність суттєвого ефекту масштабу забезпечує функціонування на ринку лише одного виробника, який отримує економічний прибуток;
великі транспортні витрати, які сприяють формуванню ізольованих місцевих ринків, тому єдина в технологічному відношенні галузь може являти собою багато локальних монополістів;
нечесна конкуренція (антиреклама, тиск на банки та постачальників ресурсів, демпінг, переманювання фахівців, промисловий шпіонаж та інше) – незаконні або межуючі із беззаконням заходи щодо утримання монопольної влади.

Крім того, і сама фірма-монополіст може здійснювати таку політику цін, яка не приваблює на ринок потенційних конкурентів.

4. Абсолютна поінформованість. І покупці, і єдиний постачальник володіють повною інформацією про ціни, фізичні характеристики благ, інші параметри ринку.

Ринки, закриті для входження конкурентів юридичними бар’єрами, називають закритими монополіями. Монополія, яка існує завдяки ефекту масштабу, називається природною монополією.

Зосередження виробництва всього ринкового обсягу блага в одній фірмі у випадку природної монополії економічно ефективніше, ніж на кількох підприємствах. Тому природні монополії зазвичай підтримуються державною владою, яка бере на себе регулювання їхньої діяльності.

Існування різноманітних вхідних бар’єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, а його здатність впливати на ціну обмежується лише попитом споживачів.

Якщо уявити своєрідну шкалу можливостей різних ринкових структур щодо конкуренції серед постачальників та впливу на ринкові ціни, то всі реально існуючі типи структур розташуються на ній між досконалою конкуренцією і чистою монополією.

Характерні ознаки олігополії

Термін “олігополія“ походить від грецьких слів “oligos” – нечисленний і “poleo” – продаю. В європейську лексику запроваджений англійським гуманістом і державним діячем Томасом Мором у всесвітньо відомому романі “ Утопія “ (1516 р.). Нині цей термін використовується економістами для означення певного типу будови ринку, при якому пропозиція представлена невеликою кількістю порівняно великих підприємств – продавців однорідної продукції або близьких субститутів. Припущень, на яких грунтується виокремлення олігополії як особливого типу будови ринку небагато і вони реалістичніші порівняно з припущеннями, що лежать в основі моделей досконалої конкуренції та монополії.

1. Незначна кількість продавців, яким протистоїть безліч дрібних покупців. Це означає, що покупці на олігополістичному ринку є ціноодержувачами, кожен з них переконаний, що його поведінка не впливає на ринкові ціни . З другого боку, самі олігополісти є “ ціношукачами ”, кожен з них розуміє, що його поведінка суттєво впливає на ціни, які можуть отримати за свою продукцію суперники.

Не можна конкретно сказати, скільки фірм повинно діяти на ринку, щоб його віднести до олігополії. Їх може бути три або десять, оскільки олігополія займає весь проміжок між чистою монополією та монополістичною конкуренцією.

2. Продукт, який виробляють олігополісти, може бути як однорідним (стандартним), так і неоднорідним (диференційованим).Типовими олігополістичними ринками є ринки сталі та автомобілів. Якщо у першому випадку виробляється стандартний продукт, то у другому він диференційований. В теорії зручніше розглянути цю велику кількість субститутів як однорідний агрегований продукт.

3. Можливості вступу у галузь (на ринок) нових виробників змінюються в широких межах: від повністю блокованого входу (як в моделі монополії) до абсолютно вільного (як в моделі досконалої конкуренції).

Високі бар’єри до вступу в галузь пов’язані, насамперед, з економією на масштабі виробництва (ефект масштабу), яка є найважливішою причиною широкого розповсюдження і тривалого збереження олігополістичних структур. В автомобільній промисловості США у 80 – ті роки ХХ століття, наприклад, мінімально ефективний обсяг виробництва становив 300 тис. автомобілів за рік. Оскільки багато підприємств виробляли не менше двох моделей одночасно, вартість такого заводу зазвичай перевищувала 3 млрд доларів. Такі великі інвестиції доступні далеко не всім фірмам, тому створюються об’єктивні передумови для збереження провідних позицій автомобільних заводів-гігантів. Перешкоди до входження в ринок можуть бути пов’язані з патентною монополією, як це відбувається в наукомістких галузях, які контролюються фірмами на зразок “ Ксерокс “, “ Кодак “, IBM та ін. Протягом всього терміну дії патенту (в США – 17 років) фірма надійно захищена від внутрішньої конкуренції.

Серед інших причин – монополія контролю над рідкісними джерелами сировини (наприклад, світовий ринок нафтопродуктів контролює картель ОПЕК), високі витрати на рекламу (як у виробництві сигарет, прохолоджувальних напоїв чи шоу – бізнесу). Є й інші бар’єри, що склалися природно або створені штучно. Перешкоди різні за міцністю і хоча немає таких, які не можна здолати, все ж вони виникають знову і знову.

4. Загальна взаємозалежність поведінки фірм на олігополістичному ринку. Олігополія виникає тоді, коли кількість фірм настільки мала, що кожна з них при формуванні своєї економічної політики змушена брати до уваги реакцію з боку конкурентів. Фірма – олігополіст не може не рахуватися з тим, що співвідношення між обраним нею рівнем ціни і обсягом продукції, яку вона зможе за цією ціною продати, залежить від поведінки її суперників, які, своєю чергою, залежать від прийнятого рішення. Тому олігополіст не може розглядати криву попиту на свою продукцію як задану.

Саме ця “незаданість“ функції попиту на продукцію олігополіста при прийнятті ним рішення щодо рівня цін та/чи обсягу виробництва і визначає особливості ринку, який має олігополістичну будову. Тому олігополіст повинен передбачати реакцію суперників на свої рішення та дії. Таким чином, загальна взаємозалежність фірм являє собою основну рису олігополістичних ринків. Результати суперництва на таких ринках великою мірою залежать від реакції суперників на дії один щодо одного, яка може суттєво відрізнятися. Тому й не існує єдиної, загальної моделі олігополії, як це є у випадку моделі досконалої конкуренції та монополії. Замість цього відомо, декілька моделей олігополії, які відрізняються характером намірів олігополістів та особливостями їх взаємовідносин.

Насамперед олігополістичні ринки розрізняють за тим, як діють виробники: незалежно один від одного, на свій страх і ризик, або, ж, навпаки, вони вступають у змову, яка може бути явною, (відкритою) чи таємною, (закритою). В першому випадку йдеться про некооперовану, в другому – про кооперовану олігополію.

Монополістична конкуренція - така ринкова структура, при якій багато продавців конкурують, щоб продати диференційований продукт на ринку, де можлива поява нових продуктів.

Основні риси ринку з монополістичною конкуренцією.

На ринку існує відносно велика кількість продавців, які пропонують схожу, але не ідентичну продукцію. Монополістична конкуренція суттєво відрізняється від досконалої конкуренції щодо кількості фірм. Їх може діяти на ринку декілька десятків, а не тисяч, як за умов досконалої конкуренції. За наявності такої кількості фірм випливає декілька важливих ознак монополістичної конкуренції:

кожна фірма володіє відносно невеликою частиною всього ринку, тому вона має дуже обмежений контроль над ринковою ціною;
наявність порівняно великої кількості фірм робить неможливою їх таємну змову з метою обмеження обсягу виробництва і штучного підвищення цін;
за умов значної кількості фірм немає відчуття взаємної залежності між ними; кожна фірма визначає свою політику, не враховуючи можливу реакцію з боку конкуруючих з нею фірм.

На ринку монополістичної конкуренції фірми пропонують різновиди певного товару (диференційований товар). Диференціація продукту може набувати різних форм:

товари можуть розрізнятися за своїми фізичними чи якісними параметрами (диференціація за якістю). Адже відмінності за функціональними особливостями, матеріалами, дизайном і якістю роботи є надзвичайно важливими сторонами диференціації продукту. Персональні комп’ютери, наприклад, можуть розрізнятися за потужністю , програмним забезпечення тощо. Існує також багато конкуруючих підручників з економічної теорії, які відрізняються за змістом, структурою, викладенням і доступністю;
важливими аспектами диференціації продукту є послуги та умови пов’язані з його реалізацією. В невеликій крамниці, наприклад, можуть надавати особливого значення якості обслуговування покупців, упаковуючи їх покупки та надаючи інші послуги. В супермаркеті покупці самі змушені пакувати свої покупки, але купують вони їх за нижчими цінами;
продукти також можуть бути диференційовані на основі розміщення і доступності . Наприклад, бензозаправочні станції, що розташовані на великих автомагістралях, продають бензин за вищими цінами, ніж на бензоколонках, віддалених на декілька кілометрів.
Диференціація продукту може бути результатом уявних відмінностей, створених рекламою, упаковкою та використанням фірмових знаків і торгових марок. Якщо певна марка товару пов’язана з ім’ям якої-небудь знаменитості, то це може позитивно вплинути на попит на цей товар.
Одним з наслідків диференціації продукту є те, що, незважаючи на наявність відносно великої кількості фірм, виробники в умовах монополістичної конкуренції мають певний контроль над цінами на свою продукцію. Споживачі надають перевагу продукції певних продавців і платять за неї вищу ціну, щоб задовольнити свої потреби. Продавці та покупці більше не пов’язані стихійно, як це відбувається на ринку досконалої конкуренції.

В умовах монополістичної конкуренції економічне суперництво зосереджується не лише на цінах, але також на таких нецінових чинниках, як якість продукту, реклама і умови реалізації продукту. Оскільки продукти диференційовані, можна припустити, що з часом вони змінюватимуться і що риси диференціації продукту кожної фірми будуть сприятливі для реклами та інших форм стимулювання збуту. Багато фірм використовують торгові марки і фірмові знаки з метою переконати споживача в тому, що їх продукція краща, ніж у конкурентів.
На ринку монополістичної конкуренції є умови для вільного входу і виходу. Оскільки виробники на цьому ринку - це типово невеликі за розміром фірми (в абсолютному і відносному значеннях), то ефект масштабу і необхідний капітал невеликі. Проте порівняно з досконалою конкуренцією, можуть бути деякі додаткові фінансові перешкоди, викликані намаганням отримати продукт, що відрізняється від продукту конкурентів, і потребою його рекламування. Існуючі фірми можуть володіти патентами на свою продукцію і авторськими правами на свої фабричні знаки і торгові марки, що ускладнює їх копіювання новими фірмами.

Типовим прикладом монополістичної конкуренції є ринки безалкогольних напоїв, кондитерських виробів, товарів побутової хімії, ліків.