6.3. Ринкова інфраструктура.
Сучасний ринок неможливий без розвинутої інфраструктури.
З економічної точки зору інфраструктура – це сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва. Існують виробнича і невиробнича (соціальна), а також ринкова інфраструктура. Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і суспільних інститутів (організацій, установ), що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин і забезпечують їх ефективну взаємодію.
Основні функції ринкової інфраструктури полягають в тому, що вона через свої елементи здійснює правове і економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування та ін.
Основними елементами ринкової інфраструктури є банки і біржі. Банки – це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємства, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.
В економіці ринкового типу кредитно-банківська система представлена різноманітними банками, головним з яких являється емісійний (центральний банк).
Функції центрального банку:
- розробка та реалізація грошово-кредитної політики;
- емісія готівкових грошей – монопольне право центрального банку;
- емісія безготівкових грошей;
- зберігання золотовалютних резервів країни;
- акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків.
Через центральний банк держава проводить грошово-кредитну політику. Він представляє фінансові інтереси в інших країнах.
Комерційний банк – найбільш універсальний тип банку, який займається широким колом операцій. Ці банки являють собою основу кредитної системи і успішно працюють за дотримання відповідних принципів: робота у межах реальних ресурсів, повна економічна самостійність і відповідальність, взаємодія з клієнтами на ринкових засадах, регулювання діяльності економічними методами і у межах закону.
Функції комерційних банків:
За способом формування статутного капіталу розрізняють комерційні банки без участі держави, з участю держави, з участю іноземного капіталу тощо.
Залежно від обсягу операцій, які виконують комерційні банки, їх поділяють на: універсальні (здійснюють усі операції) та спеціалізовані (виконують менший обсяг операцій, обслуговують певну галузь чи сферу економічної діяльності або групу клієнтів).
Інвестиційні банки спеціалізуються на фінансуванні і довгостроковому кредитуванні різноманітних підприємств і цілих галузей. Розрізняють фінансові інвестиції, які здійснюють шляхом купівлі банком цінних паперів, тобто вкладення грошей в цінні папери, і “реальні” інвестиції, що здійснюються шляхом вкладення капіталу в промисловість, будівництво, сільське господарство тощо, тобто в об’єкти виробничої і невиробничої сфери.
Іпотечні банки спеціалізуються на тому, що надають довгострокові позики під заставу нерухомості. Іпотечні банки, що являють природну частину банківської системи в економіці ринкового типу, ще чужі, незвичні для нашої економіки, в якій поки що не сформовані і не доведені до певної кондиції ні заставні, ні власницькі права.
Інноваційні банки, або фонди здійснюють кредитування (в основному венчурні, тобто зв’язані з певним ризиком) на всіх етапах і стадіях інноваційного процесу створення та впровадження різних нововведень і науково-технічних розробок.
Ощадні банки – це фінансово-кредитні установи для залучення вільних коштів населення, зберігання заощаджень, здійснення безготівкових розрахунків, надання населенню кредитів, проведення розрахунково-грошових операцій щодо обслуговування населення, включаючи операції з цінними паперами.
Залежно від форм власності існують такі види банків: державні, приватні, акціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, змішані (державний капітал поєднується з іншими формами), міждержавні банки.
Залежно від видів господарської діяльності банки бувають промислові, сільськогосподарські, торговельні, зовнішньоторговельні (здійснюють операції з кредитуванням експорту та імпорту за зовнішньоторговельними розрахунками, гарантує й обліковує векселі з експортних кредитів, наданих комерційними банками).
Значну роль у світі відіграють міжнародні, міждержавні банки: Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний банк економічного співробітництва (МБЕС), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) та ін.
Товарна біржа – одна із форм функціонування оптового ринку з купівлі-продажу товарів. У класичному розумінні, біржа – це по-перше, місце, де регулярно в один і той же час здійснюються торги певними товарами. По-друге, це об’єднання торговців або біржових посередників, які спільно оплачують витрати на організацію торгів, установлюють правила торгівлі, визначають санкції за їх порушення. Сенс такого об’єднання в тому, що воно дозволяє швидше і з меншими витратами продати і купити товар, полегшує і спрощує процес торгівлі. В результаті цього біржа – це особливий ціноутворюючий механізм.
Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власний розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку з власною назвою.
На біржі продаються і купуються не визначені партії товару, а біржові, що містять встановлену біржею кількість товару певного сорту, типу, марки. Продавець на біржі передає покупцеві не товар, а документ, який підтверджує право власності на товар. Таким документом є складське свідоцтво (варрант), яке засвідчує, що продавець здав товар на біржовий склад. За таким документом покупець може одержати товар з біржового складу.
На товарних біржах укладаються угоди.
Угода (операція) – домовленість про взаємну передачу прав та зобов’язань стосовно біржового товару, яка супроводжується передачею фінансового інструмента (банківських документів чи грошей) від однієї особи до іншої. Існують два основних види угод: угоди на реальний товар і термінові (ф’ючерсні угоди). Угоди на реальний товар завершуються переходом товару від продавця до покупця, тобто здаванням-прийняттям реального товару на одному із біржових складів. Угоди на реальний товар залежно від терміну поставки діляться на угоди з негайною поставкою і угоди з поставкою в майбутньому.
Угоди з негайною поставкою, як правило, називаються угодами на наявний товар (“кеш” або “спот”). Угоди на товар з поставкою в майбутньому звичайно називають угодами на строк, або форвард. Ці угоди передбачають поставку продавцем реального товару за ціною, яка зафіксована в контракті на момент його підписання, і в строк, обумовлений контрактом. Тривалість цього строку встановлює біржа.
Термінові (ф’ючерсні) угоди на відміну від угод на реальний товар не передбачають зобов’язання сторін поставити або прийняти реальний товар в строк, обумовлений контрактом, а передбачають купівлю і продаж прав на товар (паперові операції). Результатами таких угод є не передача реального товару, а виплата або одержання різниці між ціною в день його виконання. При операціях на строк одна сторона завжди виграє, а інша – програє. Для прискорення цих операцій і полегшення ліквідації контрактів, а також для спрощення розрахунків за ними, біржами розроблені повністю стандартизовані форми ф’ючерсних контрактів.
Укладаючи угоди на біржі, її учасники мають на меті: купівлю і продаж реального товару; здійснення спекулятивних операцій; хеджування (страхування від можливих змін). Угода на купівлю і продаж реального товару здійснюється виробниками з метою реалізації товарів, які вони випускають; споживачами – з метою забезпечення себе необхідними товарами, в основному сировиною; торговцями – з метою перепродажу товарів кінцевим споживачам. Ці угоди здійснюються як на наявний товар, так і на строк.
Розвинутий товарний обіг неможливий без широкого використання цінних паперів. Вони можуть виступати як засіб кредиту, так і засіб платежу, ефективно замінюючи готівку. Як один із важливих засобів мобілізації вільних грошових ресурсів цінні папери виконують і антиінфляційні функції, “знімаючи” на відповідний строк певну кількість готівки, що не забезпечена товарами і послугами. Ці та інші якості цінних паперів неминуче ведуть до їх великого розповсюдження в комерційному обігу. Тому ринок цінних паперів і фондові біржі, як його провідна ланка, займають важливе місце в країнах з розвиненою ринковою економікою.
Існують первинний і вторинний ринок цінних паперів.
На первинному ринку цінних паперів відбувається розміщення щойно випущених цінних паперів. Емітентами можуть бути: державні органи влади різних рівнів, підприємства, організації, іноземні юридичні особи.
Вторинний ринок цінних паперів забезпечує перепродаж раніше випущених цінних паперів через фондову біржу і позабіржовий оборот. Громадяни та юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені й за свій рахунок, є інвесторами.
В нашій економіці використовувалися лише деякі види цінних паперів (облігації, чеки, векселі для зовнішнього обігу), до того ж в чітко окреслених межах. Останнім часом почали з’являтися фондові біржі і в Україні, що свідчить про початок формування ринку цінних паперів.
Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також забезпечують інші права, що випливають з цих документів, іншим особам.
Акція – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими.
Розрізняють номінальну ціну акцій і ринкову, або курсову, ціну. Номінальна ціна записується на акції при її випуску. Курс акцій – це ринкова ціна, за якою вона продається і купується в даний момент. У країнах з розвиненою ринковою економікою курс акцій та інших цінних паперів найбільших компаній визначається на фондовій біржі і публікується в біржових бюлетенях.
Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Випускаються облігації таких видів: облігації внутрішніх, державних і місцевих позик та облігації підприємств.
Казначейські зобов’язання України - це вид цінних паперів на пред’явника, що розповсюджуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. Випускаються такі види казначейських зобов’язань: довгострокові – від 5 до 10 років, середньострокові – від 1 до 5 років, короткострокові – до одного року.
Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за ним. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним. Доход за ощадними сертифікатами виплачується за пред’явленням їх для оплати в банк, що їх випустив.
Одним із цінних паперів є вексель.
Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя. Випускають такі види векселів: простий і переказний.
Ринок праці, як і ринок капіталів, товарів, цінних паперів тощо – складова частина ринкової економіки. На ньому, як пишуть експерти Міжнародної організації праці (МОП), “підприємці і трудящі разом ведуть переговори, колективні або індивідуальні відносно заробітної плати і умов праці”.
Біржі праці, то це установа, яка здійснює посередництво між трудящими і підприємцями при укладанні угоди купівлі-продажу робочої сили. біржа праці виконує посередницькі послуги при працевлаштуванні безробітних, а також осіб, що бажають поміняти роботу, вивчає попит і пропозицію робочої сили, надає інформацію про спеціалістів, які потрібні. Біржа праці веде облік безробітних і здійснює виплату їм допомоги по безробіттю.