9.2. Функції агросервісу.

Галузі та організації, які безпосередньо обслуговують сільськогосподарське виробництво утворюють систему агросервісу
.
Функції агросервісу в умовах ринкової економіки можуть бути розподілені на такі основні напрямки
:

матеріально-технічне постачання,
технічне,
агрохімічне,
зоотехнічне,
ветеринарно
санітарне обслуговування виробничих процесів у рослинництві й тваринництві,
сільське будівництво,
меліоративне обслуговуван¬ня,
транспортне обслуговування.

Матеріально-технічне постачання сільського господарства визначається принципами організації, що випливають з особливостей виробництва та структури матеріально-технічних засобів, які використовується, а саме:

у сільському господарстві період виробництва не збігається з робочим періодом, на виробничий процес впливають природні фактори. А тому постачання техніки, добрив та інших засобів виробництва має різко виражений сезонний характер, що викликає необхідність створення великих запасів матеріально-технічних засобів;
із сезонного характеру сільськогосподарського виробництва випливає те, що більшість сільськогосподарської техніки використовується протягом невеликого періоду, що призводить до швидкого фізичного та морального зношування техніки;
використання матеріально-технічних засобів у сільському господарстві визначається специфічними умовами грунтово- кліматичних зон;
номенклатура матеріально-технічних засобів, призначених для системи агросервісу, нараховує близько 500 тисяч найменувань.
Значення матеріально-технічного постачання полягає в тому, що у вартості основних фондів сільського господарства більше 60 % припадає на будівлі й споруди і більше 20 % — на машини, обладнання та транспортні засоби.

Формами агросервісного обслуговування в умовах ринкової економіки можуть бути:

оптова торгівля засобами виробництва,
розвиток прямих зв'язків між сільськогосподарськимиспожива¬чами й виробниками технічних засобів,
створення розгалуженої мережі торгово-посередницьких організацій, товарних, лізингових фірм, сервісних центрів і комісійних крамниць, брокерських та ділерських фірм, центрів та пунктів прокату, у тому числі частково-зношеної техніки.

Одним з перспективних засобів підвищення забезпеченості сільськогосподарського виробництва й переробних галузей АПК машинами й обладнанням, а також засобом їх оновлення є лізинг. Він являє собою особливу форму фінансування капіталовкладень і дещо схожий з орендою. За використання машин орендатор сплачує її власникові, частіше фінансовій установі, спожиту вартість, процент за кредит, сплачує послуги орендодавця і необхідний йому прибуток. Для користувача (орендатора) лізинг одночасно розв'язує проблему придбання нової техніки й проблему фі¬нансування покупки.

На підставі закордонного досвіду розрізняють фінансовий лізинг і оперативний. Фінансовий лізинг ближчий до звичайної до¬вгострокової оренди засобів виробництва і закінчується, як правило, переходом майна, яке орендується, від орендодавця у власність орендатора.

Оперативний лізинг ближчий до довгочасного прокату основних засобів. Обслуговування та ремонт здійснюється їхнім власником або проміжною дилерською фірмою. У сільському господарстві за кордоном переважно застосовується оперативний лізинг. У нас впроваджується фінансовий лізинг. Актуальним є використання лізингу закордонної сільськогосподарської техніки й обладнання. Головна позитивна риса міжнародного лізингу поля¬гає у використанні більш досконалого іноземного обладнання, отриманні різноманітних валютних, фінансових і податкових пільг. Після закінчення терміну дії контракту у межах фінансового лізингу орендатор має право вибору одного з трьох варіантів:

купівля матеріальних цінностей за залишковою вартістю, яка заздалегідь передбачається у контракті (від 1 до 7 % початкової ціни);
укладення нової лізингової угоди, як правило, на менший строк за пільговою ставкою;
повернення лізинговій компанії матеріальних цінностей.