9.4. Соціальна інфраструктура в сільській місцевості.

Задоволення життєвих потреб сільських жителів в значній мірі залежить від збільшення обсягу інвестицій у галузі соціальної інфраструктури. Адже без належного життєвого рівня на селі говорити про розвиток аграрного сектору не варто.

Кінцеві результати господарської діяльності залежать від рівня і розвитку галузей обслуговування, тобто соціальної інфраструктури. Інфраструктуру агропромислового комплексу можна поділити на дві великі групи галузей - виробничу та соціальну.

Категорії “інфраструктура” та “соціальна інфраструктура” сформувалися у процесі виробництва та розвитку продуктивних сил суспільства, які тісно пов’язані між собою.

Об’єкти соціальної інфраструктури розосереджені по всій території країни.

Саме тому категорія “соціальна інфраструктура” набула найбільшого поширення в регіональній економіці. Для повного відтворення робочої сили, забезпечення добробуту населення, його всебічного розвитку необхідно створити належні умови. Це одна з вимог принципу соціальної справедливості. Кінцева мета регіональної соціальної інфраструктури - досягнення повного й однакового ступеня задоволення особистих потребнаселення незалежно від того, в якому регіоні воно проживає.

Сільська соціальна інфраструктура є частиною соціальної інфраструктури країни або регіону, яку в цілому складають:

житлове і комунальне господарство;
освіта, культура і мистецтво, охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення;
кредитування та страхування;
служба побуту;
транспорт і зв’язку в частині, пов'язаній з обслуговуванням населення, інші галузі невиробничої сфери,
торгівля та громадське харчування.

Кожній галузі соціальної інфраструктури притаманні власна організаційна структура, форми обслуговування населення, механізм функціонування тощо. Все це зумовлює надзвичайну різноманітність і складність проблем розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів, тим більше в умовах реформування економіки. Деякі з них, специфічні для певних галузей інфраструктури, розглянемо далі. З діяльністю підприємств, організацій та установ соціальної інфраструктури пов'язана життєдіяльність людини, відтоді як вона народилася, виховується у дошкільному закладі, вчиться у загальноосвітніх школах, спеціальних середніх та вищих закладах освіти або працює тощо. Водночас результати діяльності окремих галузей соціальної інфраструктури визначаються рівнем загальної та професійної освіти населення, його культури, станом здоров'я, тривалістю життя, розміром вільного часу та його використанням.

До основних функцій галузевого складу елементів соціальної інфраструктури належать:

розподіл та обмін (мережа підприємств оптової та роздрібної торгівлі, підприємств громадського харчування, заклади кредитної та страхової системи);
надання споживчих послуг (житлово-комунальне господарство, підприємства побутового обслуговування, пасажирський транспорт, зв’язок);
охорона здоров’я (заклади медичного, санаторно-курортного обслуговування, фізкультури і спорту, соціального забезпечення населення);
формування громадської свідомості та наукового світогляду (мережа культурно-освітніх закладів, мистецтва і релігії);
управління та охорона громадського порядку (органи державного управління, громадські організації, органи громадського порядку).

Від соціальних умов залежать розвиток та ефективність сільськогосподарського виробництва та відродження села взагалі. Проте нині більшість сільських поселень не в змозі надати селянам необхідний асортимент соціальних послуг.

Через відсутність значної кількості об’єктів соціальної інфраструктури на селі переважна частина сільських жителів змушена одержувати їх за межами місця постійного проживання.

Тому доступність соціальних послуг для кожного сільського жителя є одним з визначальних показників соціальної характеристики населених пунктів та сільських територій. На цей показник впливають насамперед густота і людність населених пунктів, рівень забезпеченості об’єктами соціальної інфраструктури, їх потужність, розвиток транспорту та зв'язку та ін.

У процесі реформування сільської соціальної інфраструктури відбувається розширення потенційних власників об’єктів соціального призначення серед, яких можуть бути:

комунальний (муніципальний) власник як різновид державного власника (власність територіальних громад);
державний власник (державна власність передана на делегованих засадах місцевим радам);
приватний власник (власність передана комунальним власникам безкоштовно чи продана у постійну приватну власність юридичним або фізичним особам тощо);
колективний власник (власність новоствореного після КСП сільськогосподарського підприємства (правонаступника) або власність спільного власника (кооперативу) соціальних об’єктів у кількох населених пунктах, селищах, сільськогосподарських кооперативах тощо);
суспільний власник (власність громадських організацій, політичних партій та ін.).

До об’єктів загальнодержавної власності слід віднести насамперед рекреаційні об’єкти – санаторії, будинки і бази відпочинку, різні спортивні споруди державного значення, заклади культури, музеї, заповідники, кемпінги, дачі, лінії електропередач, зв’язку, газопроводи, що можуть бути передані у відання місцевих органів влади лише на делегованих повноваженнях.

Об’єкти комунальної власності представляють, як правило, дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи, лікарні, фельдшерсько-акушерські пункти, будинки культури, клуби, бібліотеки, заклади фізкультури та спорту, які знаходяться на балансі сільських (селищних) рад.

Власність сільськогосподарських підприємств – це об’єкти соціального призначення, які перебувають на балансі підприємств (дитячий садок, будинок культури тощо).

Кооперативною власністю є всі об’єкти споживчої кооперації, тобто заклади торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, що перебувають на балансі кооперативних підприємств.

До об’єктів суспільної власності належать профспілкові клуби, табори відпочинку дітей, лікувально-оздоровчі заклади тощо, які знаходяться на балансі громадських організацій.

Приватну власність становлять об’єкти соціальної сфери, які є власністю громадян, наприклад, магазин, лоток, лазня тощо.

Пошук власників у галузях соціальної інфраструктури ґрунтується на загальновизначених принципах:

економічній та соціально-територіальній доцільності, організаційному поєднанні внутрішньої просторової типології сільських поселень та зовнішньої територіальної різноманітності;
соціально-економічній збалансованості, їх пропорційності та взаємодії, відповідності соціальному та економічному укладу, ринковим територіально утворювальним процесам;
сукупності соціально-економічних цінностей територіальних громад, їх постійному удосконаленню;
забезпеченню прозорості, наданні можливостей кожному жителю села щодо формування та функціонування соціального довкілля.

Основними напрямами розвитку соціальної інфраструктури села є:

наближення закладів сфери обслуговування до місць проживання населення через розширення їх мережі за рахунок об'єктів невеликої потужності, в тому числі багатофункціональних і надомних;
запровадження нових форм обслуговування з урахуванням особливостей сільського розселення в різних регіонах; широке використання пересувних форм надання послуг із застосуванням транспортних засобів, поштового, телефонного зв'язку, інших ко¬мунікацій;
підготовка кадрів для роботи в соціально-культурних і комунально-побутових закладах, розташованих у сільській місцевості, дотримання існуючих і встановлення додаткових пільг та заохочень для працівників соціальної сфери села;
визначення мінімальних нормативів забезпечення сільського населення підприємствами і організаціями соціальної сфери, що є основою для розрахунку нормативної бази бюджетного фінансування витрат на утримання і розвиток соціальної інфраструктури села (нормативів бюджетної забезпеченості);
створення рівних можливостей для всіх громадян, які постійно проживають і працюють у сільській місцевості, в задоволенні соціальних, культурно-освітніх і побутових потреб;
створення та постійне вдосконалення системи аграрного законодавства.