9.5. Ринкова інфраструктура агробізнесу (організаційно-технічна, фінансово-кредитна, ринкова).

Теоретично доведено, що формування аграрного ринку передбачає створення і функціонування ринкової інфраструктури.

Її основні функції обумовлені природою ринкової економіки і полягають у забезпеченні безперервних господарських взаємозв’язків і взаємодії ринкових операторів та регулюванні товарно-грошових потоків.

Виконання цих функцій здійснюється системою підприємств та організацій, діяльність яких забезпечує безперервний процес виробництва і гарантує безперебійне постачання товарів цільовим споживачам.

До інфраструктури агробызнесу входять маркетингова, кредитно-фінансова, інформаційно-консультаційна та агросервісна складові.

Встановлено, що основні елементи інфраструктури аграрного ринку, зокрема біржі, кредитні спілки, дорадчі служби, морські порти, існували у регіоні дослідження ще у ХІХ ст. Але процес розвитку інфраструктури аграрного ринку було припинено у 20-ті роки минулого століття.

В сучасних умовах доцільним є перехід від поліцентричного типу інфраструктури аграрного ринку, для якого характерна неконтрольована експансія спекулятивного посередницького бізнесу, до моноцентричного типу, який повинен бути зорієнтованим на пріоритетне задоволення економічних інтересів вітчизняних сільгосптоваровиробників. Це може здійснюватися на основі активізації розвитку обслуговуючої кооперації та забезпеченні системної взаємодії складових та елементів інфраструктури аграрного ринку, ефективним інструментом якої має стати запровадження системи складських свідоцтв.

Важливим напрямом розвитку маркетингової інфраструктури аграрного ринку має стати створення в регіоні ф’ючерсної біржі, особливістю функціонування якої повинно бути покладення на державу (в особі Держкомрезерву) функції гарантій щодо виконання ф’ючерсних контрактів. Це сприятиме стабілізації цін на ринках сировини і визначенню ролі держави у їх формуванні.

Трансформаційні процеси у біржовій торгівлі повинні супроводжуватися посиленням інших складових маркетингової інфраструктури, зокрема, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, агроторгових домів, оптових продовольчих ринків, виставок, ярмарок, аукціонів і тендерних торгів.

Кредитно-фінансова інфраструктура повинна розвиватися шляхом створення установ кредитної кооперації. Насамперед, це передбачає врегулювання роботи кредитних спілок, створення регіональних аграрних кооперативних банків та Центрального кооперативного банку. Однією з необхідних ланок у системі організації кредитно-фінансового забезпечення аграрного сектора економіки мають стати іпотечні (земельні) банки.

В сучасних ринкових умовах інформаційно-консультаційне забезпечення аграрного сектора покладається на дорадництво, яке повинно мати трирівневу організаційну структуру.

Визначено, що розвиток інфраструктури аграрного ринку також неможливий без розвитку агросервісної інфраструктури.

Важливе економічне значення має її транспортна складова, зокрема перевезення вантажів морським транспортом, що набуває стратегічного значення. Встановлено, що розробка загальної стратегії маркетингової діяльності морських портів забезпечить синхронізацію їх роботи з іншими видами транспорту.

За умов взаємодії інфраструктурних елементів виникає синергетичний ефект, який можна розрахувати в грошовій формі. Це дозволяє розглядати його як вагомий мотиваційний чинник системного функціонування складових та елементів інфраструктури.

З огляду на те, що необхідною є переорієнтація функціонування інфраструктури на економічні інтереси сільгосптоваровиробників, пропонується залучити до управління процесом її розбудови Національну сільськогосподарську палату України, оскільки до її складу входять найвпливовіші представницькі організації аграріїв.

Вона повинна мати трирівневу організаційну структуру, за аналогією з ключовими елементами інфраструктури, що забезпечить ефективне здійснення моніторингу відповідних процесів та створить належні умови функціонування аграрного ринку.