2.2. Кількісна та якісна оцінка природних ресурсів і умов

Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. За технологічної оцінки виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах і категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів – необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша – характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга – економічні наслідки дії на довкілля (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують, передусім, методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.

При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання у народному господарстві; за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобігання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші – здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі – оцінюються через недотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів тощо.

Альтернативними джерелами забезпечення потреб народного господарства в природних ресурсах є комплексне їх використання, а також повсюдне впровадження ресурсозберігальних технологій.

Комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів дає змогу збільшити кількість промислової сировини. Дуже актуальним є комплексне використання відходів у електроенергетиці, де використовується низькосортне вугілля, торф. Так, електростанція потужністю 2–2,5 млн кВт, яка споживає вугілля зольністю 20%, щороку видає золи майже 100 млн м3, для складування якої потрібна площа 150 га.

Не менш важливим напрямом економії природних ресурсів є впровадження ресурсозберігальної техніки і технологій. Зниження матеріало- та енергоємності виробництва рівнозначне зростанню виробництва промислової продукції при тій самій кількості використаної сировини й палива.

Вичерпання низки високорентабельних родовищ металів і проблема охорони довкілля висунули найважливішу проблему використання вторинних ресурсів, завдяки чому зменшуються не тільки витрати енергії на їх вилучення і переробку, а й промислові викиди в атмосферу і гідросферу. Повна утилізація й переробка відходів чорної металургії може дати економію, рівнозначну вартості залізної руди, що видобувається в Україні.

Упровадження нових технологій і використання вторинної сировини в паперовій промисловості дасть змогу не тільки збільшити випуск та асортимент продукції, а й зберегти сотні тисяч гектарів лісів. Слід зазначити, що вихід паперу з 1 м3 деревини в Україні у 5–7 разів нижчий, ніж у високорозвинених країнах ринкової економіки.

За допомогою використання науково обґрунтованих принципів при вирішенні конкретних питань господарської діяльності реалізуються економічні закони і закономірності.

Розробка принципів, визначення їх змісту базується на законах і закономірностях розвитку економічних систем країни чи регіонів з урахуванням дії конкретних факторів.