2.4. Ресурсозбереження як головний напрям використання природно-ресурсного потенціалу

Ресурсозбереження – це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігальної техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар’єрів тощо; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об’єктів.

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціали. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 600–700 млн т відходів з номенклатурою більш ніж 50 найменувань, у структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій, зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у зв’язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задовольняє власні потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Нині раціонально запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетичного аудиту найенергоємніших виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та технічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; упровадити економічний механізм зацікавленості в економії паливно-енергетичних ресурсів, нових енергозберігальних маловитратних технологій; запровадити на енергоємних підприємствах автоматизовану систему обліку та управління витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетрадиційні джерела енергії.

Висока природомісткість і ресурсосировинний генезис економічного потенціалу України визначають особливі вимоги до врахування екологічного чинника у проведенні економічних реформ. Потужна мінерально-сировинна базаУкраїни експлуатується часто з порушенням вимог законодавства. Високими є аварійність захоронення пластових вод, а також втрати вугілля при його видобутку і збагаченні. Велика частина законсервованих шахт не відповідає вимогам екологічної безпеки. Серед техногенних чинників, що негативно впливають на природне середовище, зокрема земельні ресурси, багато не рекультивованих сховищ відходів:відстійники, поля фільтрації тощо.

Водні ресурси мають сумарний обсяг середнього багаторічного стоку річок, який формується на території в 52,4 тис. км. За абсолютними даними споживання води енергетична, паливна та хімічна галузі промисловості значно випереджають показники інших галузей. На них припадає 98 відсотків загальної кількості води, яка споживається промисловістю, причому на енергетичну та паливну галузі – 74 відсотки. Отже, їхня частка у витрачанні води значно вища, ніж у випуску продукції.