4.1. Роль научно-технічного прогресу НТП у комплексному розвитку територіальних соціально-економічних систем.

Продуктивні сили суспільства, як система суб’єктивних (людина), речових та інформаційних елементів, за допомогою яких у складному, взаємопроникаючому процесі взаємодії людини й природи забезпечується суспільне виробництво, існують у часі та просторі.

Основними, глобальними ознаками продуктивних сил є динамізм існування та просторове розміщення.

Розвиток і розміщення продуктивних сил у цьому аспекті можна розглядати як безперервний процес активної взаємодії людства та природного середовища, довкілля (точніше – середовища функціонування продуктивних сил) за допомогою інформаційних та через посередництво речових елементів продуктивних сил, якими є засоби виробництва та споживання.

Характерною рисою цього процесу є безперервне вдосконалення всіх трьох складових продуктивних сил, яке можна розглядати як прогрес (від латинського “progressus” – рух уперед, успіх). У загальноприйнятому розумінні,прогресом є такий тип розвитку, ознакою якого є перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого. Отож, стосовно продуктивних сил можна свідчити про прогрес кожної з трьох основних складових продуктивних сил – як суб’єктивної (людини – людський або соціальний прогрес), так і речової та інформаційної (науково-технічний прогрес). Звідси можна визначити науково-технічний прогрес як процес вдосконалення речової форми існування продуктивних сил через накопичення та розвиток форми інформаційної.

В останньому випадку необхідно підкреслити постійно зростаючу роль науки як особливої складової людської діяльності, що на основі інформації об’єктивно відображає, пояснює та пізнає дійсність з метою її освоєння. Вдосконалення речових елементів продуктивних сил також досягається через втілення наукових досягнень у створення нових та покращання існуючих видів техніки та зростання технологічного рівня виробництв. При цьому особливу роль відіграє технологія як “втілена” або “уречевлена” інформація, базою для якої є наукові знання, а конкретним результатом впровадження – вдосконалені засоби виробництва та споживання.

Таким чином, науково-технічний прогрес характеризується комплексним, взаємообумовленим, поступовим розвитком науки, технології та техніки, метою якого є все більше задоволення зростаючих потреб людини в матеріальних та духовних благах і забезпечення суспільного відтворення. При цьому саме науково-технічний прогрес (НТП) є базовою основою для прогресу соціального, для людського розвитку.

НТП як економічна категорія має певний економічний зміст. Загалом, процес НТП можна описати математичними (економетричними) методами, зокрема, через метод виробничих функцій. Згідно з ним, результат НТП оцінюється через вимірювання за певні проміжки часу результатів виробництва і співвідношення між частками ресурсів живої праці та виробничих фондів (між постійним та змінним капіталом). При цьому фактором, що безпосередньо відображає НТП, є фактор часу.

Спрощено, в загальному вигляді результат НТП можна охарактеризувати як певне заміщення живої праці виробничими фондами, а економічний зміст НТП відображається зменшенням частки змінного капіталу. Так, класичним прикладом економії живої праці як досягнення НТП є те, що 2% населення США, зайняті в сільському господарстві, не тільки годують всю країну, але й створюють помітний експортний потенціал.

Граничними випадками у співвідношенні ресурсів живої праці та вартості виробничих фондів є два: перший, коли вартість виробничих фондів наближується до нуля, а практично весь продукт створюється живою працею. Таке становище було характерним для початкової стадії розвитку продуктивних сил – первісного ладу до виникнення скотарства та землеробства. Інший, також ідеальний випадок – це повне заміщення живої праці виробничими фондами. У такому випадку людство мало б перетворитись на суспільство “тотального споживання”, що у глибині протирічить самій активній, створюючій природі людини – працівника.

Як видно з поняття науково-технічного прогресу, воно нерозривно пов’язано з поняттям комплексного розвитку, а сам науково-технічний прогрес – з комплексним розвитком продуктивних сил, який є найповнішим, всеохоплюючим, пропорційним, економічно та екологічно виправданим розвитком всіх компонентів продуктивних сил згідно з соціально-економічними та природно-економічними його передумовами. У сучасному суспільстві саме НТП є засобом комплексного розвитку продуктивних сил. Звідси можна визначити основні завдання (цільові функції) НТП:

1. Головна цільова функція – задоволення потреб людини в матеріальних і духовних благах, покращення умов її існування.

2. Заміщення живої праці, особливо важкої фізичної, малопродуктивної “рутинної” розумової, в небезпечних умовах й т.п., підвищення продуктивності людської праці, скорочення суспільно необхідного робочого часу, робочого дня тощо.

3. Забезпечення всеохоплюючого та гармонійного й пропорційного розвитку всіх елементів територіальних соціально-економічних систем: природно-ресурсної, виробничої та соціальної підсистем тощо.

4. Забезпечення комплексного, пропорційного соціально-економічного розвитку територій з різними природно-географічними, природно-економічними та соціально-економічними передумовами господарювання.

5. Створення можливостей для гармонізації відносин “природа” “суспільство” шляхом подальшого екологоорієнтованого освоєння природного середовища на основі ресурсозбереження та підвищення екологічного рівня виробництв.

Виходячи з багатогранного характеру вказаних цільових функцій НТП, треба зазначити, що, з точки зору сучасної науки, саме поняття “науково-технічний прогрес”, яке сформувалося як економічна категорія на межі ХІХ–ХХ сторіч, не зовсім точно відображає, особливо на останньому етапі, процес розвитку речової та інформаційної складових продуктивних сил. Так, по-перше, не включає в себе важливий аспект технологічного удосконалення виробництва (наприклад – біотехнології в сільському господарстві), по-друге, не відображає роль інформації, до речі, все більш зростаючу, як складової продуктивних сил, апо-третє, звужуючи круг впровадження наукових досягнень лише технікою, не висвітлює провідний в сучасному суспільстві тісний зв’язок науки й виробництва (не тільки в технічному аспекті) та науки й соціального комплексу разом. На наш погляд, з урахуванням цього, в певних випадках доречним є вживання поряд з поняттям “науково-технічний прогрес” й такого більш широкоохоплюючого терміну, як “науково-виробничий прогрес”, або уточнюючих, більш вузьких понять – “науково-інформа-ційний”, “науково-технологічний”, “техноекологічний”, “соціотехніч-ний” та “виробничо-технологічний прогрес” тощо.

У сучасному світі продуктивні сили існують у вигляді територіальних соціально-економічних систем (ТСЕС).

Точніше можна визначити ТСЕС як комплесні територіально господарські, суспільно-виробничі , економіко-екологічнісистеми, які об’єднують не тільки компоненти продуктивних сил, але й елементи навколишнього середовища, яке набуває при цьому значення середовища функціонування

Всі компоненти ТСЕС знаходяться у зв’язку й взаємодії одне з одним. Основними ланками цієї системи в порядку участі в економічному циклі є такі: середовище функціонування продуктивних сил; людина-працівник; засоби виробництва та предмети праці; інфраструктура; людина-споживач; навколишнє середовище. Таким чином, складовими ТСЕС в загальному вигляді є сукупність елементів продуктивних сил та елементів навколишнього середовища й відповідний комплекс взаємозв’язків між ними. ТСЕС включають у себе низку функціональних підсистем, які відповідно визначеним ланкам за основними ознаками поділяються на такі компоненти:

1. Природно-ресурсну підсистему (цілісну сукупність природних умов та господарських об’єктів природно-ресурсного призначення);

2. Виробничу підсистему (цілісну сукупність господарських об’єктів виробничого призначення);

3. Соціальну підсистему (цілісну сукупність людей – виробників та споживачів матеріальних та духовних благ, а також об’єктів соціального призначення).

Враховуючи те, що ТСЕС є ієрархічними, тобто ТСЕС нижчих рангів належать як складова множини до ТСЕС вищого рангу, можна визначити, що продуктивні сили суспільства функціонують у часі та просторі у вигляді комплексних трикомпонентних динамічних ймовірнісних систем ієрархічної структури. При цьому елементами просторової організації продуктивних сил зверху донизу є такі: світова ТСЕС, міждержавні ТСЕС, загальнодержавні ТСЕС, ТСЕС економічних районів, ТСЕС територіально-господарських підрайонів, місцеві та первинні ТСЕС міст, сіл та селищ.

Між комплексом компонентів ТСЕС також існує певна підпорядкованість взаємозалежності. Так, природно-ресурсна підсистема в загальному вигляді певним чином визначає особливості функціонування виробничої підсистеми, яка, в свою чергу, багато в чому обумовлює функціонування підсистеми соціальної.

У цьому особливу роль відіграє НТП, розвиток якого проявляється в багатьох аспектах функціонування ТСЕС. Основними наслідками НТП в цьому контексті є, по-перше, комплексне освоєння природно-ресурсної бази як розширення видів ресурсів, що використовуються у виробництві, так і поглиблення рівня їх використання.

Другим наслідком НТП є прогресуюче нарощування потужностей виробничої бази суспільства, що забезпечує зростання обсягів суспільного виробництва через багаторазове підвищення продуктивності праці людини.

Третім наслідком НТП є прискорений розвиток соціальної підсистеми. НТП відкриває можливості для забезпечення умов прискореного та ефективного відтворення робочої сили людиною-споживачем суспільних благ. Це досягається через створення комфортних умов життєдіяльності, забезпечення оптимізації соціально-демографічних процесів та прискорення людського розвитку взагалі.

Треба також вказати, що окреме виділення людини-виробника та людини-споживача є умовним, оскільки на різних етапах економічного циклу людина виступає то як виробник, то як споживач матеріальних та духовних благ.

Загалом, у вказаних наслідках проявляється так званий емержентний характер НТП, тобто загальний ефект від впливу НТП на комплекс елементів ТСЕС в цілому перевищує суму ефектів від впливу НТП на кожен з елементів територіальної соціально-економічної системи.

Сучасний етап розвитку продуктивних сил характеризується певними особливостями функціонування ТСЕС, викликаними, зокрема, розвитком НТП. Так, певні особливості проявляються у територіальній організації продуктивних сил. Як наслідок науково-технічної революції, зростання рівня територіальної концентрації продуктивних сил призводить до появи нових типів ТСЕС, не характерних для попередніх етапів розвитку продуктивних сил. У першу чергу, це розвиток на базі місцевих ТСЕС та ТСЕС територіально-господарських підрайонів комплексних територіально-виробничих об’єднань (ТВО) з максимально високою концентрацією виробництва та акумуляцією на одній території науково-дослідних і виробничих об’єктів.

Другою ознакою територіальної організації продуктивних сил в епоху НТР є ущільнення мережі ТСЕС не стільки внаслідок появи нових об’єктів господарської діяльності, скільки за рахунок випереджального розвитку економічних та інших зв’язків між елементами господарської діяльності. При цьому виробнича інфраструктура, за рахунок впровадження досягнень НТП, із “допоміжної” сфери обслуговування базових галузей виробництва перетворюється на структуроформувальну.

Третьою, характерною для періоду НТР, рисою територіальної організації продуктивних сил є якісно новий рівень взаємовідношень між природно-ресурсною та іншими (соціальною та виробничою) підсистемами стосовно розміщення об’єктів господарської діяльності.

Певні загальні зрушення є характерними й для галузевої структури ТСЕС у контексті наслідків НТР. У першу чергу, це зростання в структурі виробництва частки наукомістких галузей при неухильному зменшенні виробництва в сировинних і ресурсомістких (зокрема металоємних) галузях. Паритетний розвиток промисловості й сільського господарства проявляється у формуванні АПК, як агрегованого територіально-виробничого комплексу, тенденцією розвитку якого стає зростання частки переробних галузей, подальша інтеграція промислового і сільськогосподарського виробництва на основі впровадження досягнень НТП.

Другою тенденцією є зростання питомої ваги галузей інфраструктури у виробництві, причому на перший план виходить інфраструктура соціальна, як гарант та ефективний засіб примноження людського капіталу. У внутрігалузевій структурі виробництва послуг пріоритетну роль починають відігравати такі наукомісткі сфери, як інформатика та інформаційне обслуговування, інвестиційно-будівельна діяльність, високоефективні види транспорту. Характерною рисою НТР є широке випровадження досягнень НТП у функціонування ринкової інфраструктури, за рахунок чого створюються нові форми ринкового обслуговування у формі електронних розрахункових карток, банкоматного обслуговування тощо.

Загалом, суцільними тенденціями стають зростаючий динамізм розвитку територіальних соціально-економічних систем як наслідок НТР та все тісніша інтеграція науки, виробництва і підприємництва як у регіональних масштабах, так і на рівні світового економічного простору.

Розвиток природно-ресурсної підсистеми.

Завданням НТП щодо природно-ресурсної підсистеми (ПРП) в цілому є забезпечення найбільш повного, економічного й екологічного ефективного та одночасно економного ресурсокористування.

Для відновлюваних ресурсів (водних, лісових, земельних, природно-рекреаційних та фауністичних) завданням є також прискорене ресурсовідновлення.

Для водних ресурсів головним завданням НТП є раціоналізація водокористування з подальшим переходом від безповоротного до поворотного водокористування, зменшенням безповоротних втрат води, забезпеченням високого ступеня очистки вод від наслідків антропогенного та техногенного забруднення та дотримання екологічної чистотиводних басейнів з доведенням екологічних показників питної води до природних норм.Щодо мінерально-сировинного ресурсного потенціалу, НТП на сучасному етапі має забезпечити, перш за все, нарощування запасів копалин, забезпечення їх добування новими методами, з урахуванням вичерпання значною мірою доступних родовищ, зменшення втрат ресурсів при їх видобутку та комплексне, по можливості – безвідходне та маловідходне використання сировини з повнішим вилученням корисних компонентів, а також залучення до господарювання техногенних родовищ зі складу відходів.

Для земельних ресурсів НТП має забезпечити докорінне покращання екологічного стану та відновлення родючості ґрунтів, повернення екологічної рівноваги на землях меліоративного фонду, захист ґрунтів від антропогенної деградації та ерозії. Застосування екологоорієнтованих технологій обробки ґрунтів та меліоративних систем двобічної дії може дозволити залучити до ефективного господарського обігу частину неугідь.

Для лісових ресурсів провідною є роль научно-технічного прогресу НТП в прискореному розширеному відновленні лісистості території, доведенні стану лісового фонду до раціональних норм. НТП має забезпечити інтенсифікацію лісокористування поряд зі збереженням та покращанням структури лісових насаджень. Це може бути забезпечено за рахунок застосування плантаційного лісовирощування, технологічного забезпечення повного використання всієї біомаси дерева, комплексної переробки рослинної сировини, залучення до господарського обігу недеревних ресурсів лісу.

Для природно-рекреаційних ресурсів пріоритетами НТП є розширення ресурсної бази за рахунок комплексного використання гідромінеральних і бальнеологічних ресурсів, примноження рекреаційних можливостей та підвищення екологічних характеристик культурно-ландшафтних й туристично-курортних об’єктів, а також підвищення якості й розширення асортименту послуг курортного та лікувально-оздоровчого обслуговування.

Для фауністичного (мисливсько-рибальського) ресурсного комплексу провідним завданням НТП є збереження біорозмаїття та охорона рідкісних біологічних видів поряд із прискореним відновленням та нарощуванням мисливсько-рибальських ресурсів, зокрема, на основі штучного відновлення популяцій промислових видів біотипів.

Розвиток виробничої підсистеми , підґрунтям якого є функціонування природно-ресурсної підсистеми, знаходиться в прямій залежності від досягнень НТП. Стратегічним завданням НТП у матеріальному виробництві є техніко-технологічне переоснащення виробничого апарату шляхом комплексної автоматизації та механізації виробничих процесів на базі досягнень фундаментальної та прикладної науки з метою підвищення продуктивності праці, зниження матеріало- та енергоємності продукції, підвищення екологічного рівня виробництв та отримання продукції з якісно новими властивостями.

У промисловості НТП має забезпечувати зниження трудозатрат, створення регіональних комплексів міжгалузевих виробництв, зниження середньої вартості на одиницю корисного ефекту, економію натуральних ресурсів, скорочення обсягів використання ручної праці. Через впровадження автоматичних ліній, гнучких виробничих систем та автоманіпуляційних (робототехнічних) комплексів з розвинутими системами контролю технологічного циклу можливим є вихід на новий рівень якості продукції за рахунок збереження параметрів контрольованого технологічного циклу. Прогресивні зрушення в ресурсокористуванні у промисловості можуть бути забезпечені впровадженням нових хвилевих, променевих та електротермічних видів отримання та обробки матеріалів, заміни традиційних конструкційних матеріалів, зокрема, металів за рахунок впровадження композитів, полімерних матеріалів з заданими властивостями та хімічних покрить.

В аграрно-промисловому комплексі провідною є роль НТП в докорінному підвищенні ефективностіфункціонування сільського господарства за рахунок техніко-технологічного вдосконалення виробництва. Основою його є селекція та створення високоурожайних сортів рослин та біотехнологічних культур з прогресивними властивостями, високопродуктивних порід тварин одночасно зі здійсненням структурної перебудови й удосконаленням спеціалізації агропромислового виробництва через встановлення оптимальних площ вирощування енергомістких культур, розширення виробництва культур з високим вмістом білка, поширення сучасних технологій ягідництва і садівництва. Прогресивним напрямом є подальше залучення в господарський обіг біоресурсів морських акваторій. Широке застосування диференційованих технологій меліорації, обробки ґрунту та землеробства стосовно ґрунтово-кліматичних умов і генетичних особливостей сільгоспкультур забезпечить збереження й покращення агровиробничих властивостей земель, дасть значну економіюматеріально-технічних, фінансових і енергетичних ресурсів. Втілення концепції реабілітації й використання порушених внаслідок техногенного та антропогенного впливу земель сприятиме їх поверненню в повноцінне господарське використання.

Докорінне покращення стану інфраструктури АПК за рахунок впровадження ефективних технологій зберігання й транспортування продукції, нових видів тари й пакувальних матеріалів дозволяє суттєво зменшити втрати готової продукції. Впровадження прогресивних видів високопродуктивної сільськогосподарської техніки, зокрема, адаптованої до певних форм господарювання одночасно з раціоналізацією виробничої та ремонтно-обслуговуючої бази АПК помітно підвищує ефективність сільськогосподарського виробництва.

У галузях виробничої інфраструктури докорінними зрушеннями внаслідок впровадження НТП є нарощування щільності мережі виробничих зв’язків, збільшення товарних, інформаційних та енергетичних потоків, вдосконалення структури, техніки та технологій транспорту, зв’язку та енергомереж. Тенденцією є інтеграція галузей інфраструктури в єдину світову мережу. З усіх галузей виробництва саме в інфраструктурі, точніше – в інформаційному забезпеченні та зв’язку на межі XX – XXI сторіч зрушення, викликані розвитком НТП, проявляються найбільш динамічно, що складає основу для подальшого більш глибинного проникнення інформаційних технологій в якості засобів автоматизованого управління у виробничі процеси.

Розвиток соціальної підсистеми , згідно з головною цільовою функцією НТП, є його кінцевою метою. Загалом, розвиток соціальної підсистеми ТСЕС, що включає соціально-демографічну та соціально-інфраструктурну складові є й основною метою функціонування продуктивних сил. Концепція “виробництва заради виробництва” не витримала випробування часом. На цьому етапі розвитку продуктивних сил НТП є одним з основних важелів – регуляторів пропорції “виробництво – споживання”. Причому, НТП виступає, з одного боку, стимулятором, каталізатором суспільного виробництва, спрямованого на задоволення потреб, а з іншого – багато в чому формує самі потреби людини. Комплексний взаємозв’язок розвитку соціально-демографічної та соціально-інфраструктурної складової проявляється в тому, що за рахунок досягнень НТП постійно вдосконалюється середовище існування головної продуктивної сили – людини, що створює новий, інтенсивний тип відтворення населення.

Особливістю сучасного етапу розвитку соціальної інфраструк-тури є активне, цілеспрямоване формування запитів споживачів. Досягнення НТП стають “маяком”, на який орієнтується виробництво послуг населенню та товарів широкого вжитку. Причому в розвинутих країнах у забезпеченні населення товарами та послугами головну роль починає відігравати єдина інформаційно-торговельна мережа, основу якої складає інтернет.

За прогнозами вчених-футурологів, саме майбутня єдина світова інфраструктурна мережа має стати підґрунтям виникнення нового способу виробництва, який вдало названо В.І.Вернадським “ноосферним розвитком” – епохи гармонійних відносин природи і суспільства.