4.2. Соціально-економічні наслідки НТП для регіональної економіки.

Основні сукупні соціально-економічні наслідки научно-технічного прогресу НТП на сучасний день:

1. Докорінна структурна перебудова суспільного виробництва з формуванням нових галузей, “перетоком” ресурсів виробництва з одних галузей та сфер в інші, докорінна техніко-технологічна реконструкція традиційних галузей виробництва.

2. Все більша орієнтація кінцевої продукції на споживача – людину з конкретними запитами, зростання ролі “соціального замовлення”, що проявляється в помітному розширенні та оновленні споживчих вартостей, підвищенні рівня їх якості відповідно до зростаючих суспільних та індивідуальних потреб.

3. Динаміка економічного зростання спостерігається відповідно до довгострокового науково-технічного циклу з певним кроком – стрімке соціально-економічне зростання дещо відстає від періоду поширеного, комплексного впровадження у всі ланки суспільного виробництва науково-технічних досягнень.

4. “Кумулятивний” екологічний ефект досягнень НТП, який проявляється у стрімкому зниженні рівня техногенно-природної небезпеки як за рахунок впровадження науково-технічних досягнень безпосередньо в природоохоронну діяльність, так і через реструктуризацію виробництва в екологозберігальних напрямах, оптимізацію ресурсокористування, підвищення рівня комплексності використання природних ресурсів.

5. Глибинним якісним змінам підлягають форми організації виробництва та управління, за рахунок чого створюються нові, більш комплексні, всеохоплюючі та ефективні форми організації й управління виробництвом.

Вказані тенденції розвитку продуктивних сил є тенденціями загальносвітовими. Чи не головною проблемою при цьому є так звана проблема “адаптації” працівника до досягнень НТП. Вона востаннє спостерігалась у масових масштабах у період із середини 80-х до середини 90-х років у зв’язку з комп’ютеризацією більшості робочих місць службовців і висококваліфікованих робітників.

Підсумком Першої НТР та її кінцевим рубежем стала найбільша екологічна катастрофа в історії людства – Чорнобиль, яка з усією гостротою показала безвихідь споживацької концепції ресурсокористування і зверхнього ставлення до природи.

Головним завданням наступного етапу розвитку продуктивних сил стало приведення у відповідність структури й темпів розвитку економіки та суспільства природно-економічним, зокрема й екологічним передумовам розвитку продуктивних сил. Розглянута в далекій перспективі динаміка такого процесу соціально-економічного розвитку повинна характеризуватись певною сталістю. Тобто в оглядному майбутньому як для нинішнього, так і для прийдешніх поколінь людей всіх соціальних прошарків мають бути гарантовані та забезпечені відповідні нормам цивілізованого суспільства рівень та якість життя, можливості реалізації прав та свобод громадянина.

Отож, подальше функціонування продуктивних сил має характеризуватись якісно новим рівнем пропорційності та комплексності. Особливістю є те, що без вирішення такого завдання вихід з тупика відносин природи і суспільства є практично не можливим. При цьому метою створення системи сталого розвитку суспільства є необхідність забезпечення пріоритетного розвитку людини в інтересах людини власними силами в гармонії з навколишнім середовищем.

Досягнення цієї мети передбачає створення сприятливого економічного, соціального, екологічного і духовного середовища при забезпеченні стабільного соціально-політичного устрою та соціально-економічних перетворень.

Треба вказати, що необхідність приведення соціально-економічного буття суспільства у відповідність об’єктивно обмеженим можливостям природного середовища, як сфери його існування, усвідомлення єдності, а не протистояння природи і технічного прогресу, з одного боку, та різних верств населення, з іншого – є загальносвітовою тенденцією. Винесення питання про необхідність забезпечення подальшого сталого розвитку всіх країн на широкий міжнародний рівень на конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 році свідчить про нагальну необхідність приведення процесу розвитку продуктивних сил всього світу у відповідність екологічним і соціальним пріоритетам.

До науково-інформаційної основи відносяться:

1. Наукова система аналізу глибинних структур основних та комплексних форм руху матерії, що виступає як продуктивна сила прискореного виробництва науково-теоретичних знань.

2. Інформаційна система накопичення та поширення теоретич-них знань і засобів практичного їх впровадження у виробництво, що є продуктивною силою збереження та примноження комплексного людського досвіду.

3. Конструкторсько-технологічна система виробничого впровадження наукових досягнень фундаментальних галузей науки, що є продуктивною силою втілення науково-теоретичних знань у матеріальні форми засобів праці та предметів споживання.

До техніко-технологічної бази відносяться:

1. Комплексна енергетично-силова машинно-мережна система, що є ефективною продуктивною силою виробництва, трансформації енергії та прогресивного ресурсозбереження.

2. Інтегрована система автоматизованих інформаційно-виробничих машин промислового виробництва та будівництва з комплексною дією прогресивних виробничих споруд, засобів та предметів праці з особливими властивостями, яка є продуктивною силою примноження якісно нових споживчих вартостей та збереження екологічної чистоти виробництва.

3. Система матеріально-технічних та біологічних засобів агропромислового виробництва, що є продуктивною силою комплексного впливу на об’єкти агропромислового господарювання, результатом дії якої є кількісне збільшення та створення якісно нової продукції АПК, збереження еколого-економічного потенціалу навколишнього природного середовища.

4. Високопродуктивна інтегративна система транспортного комплексу та виробничих зв’язків, що є високошвидкісною продуктивною силою розподілу споживчих вартостей згідно з потребами виробництва та споживання.

Організаційно-регулювальними формами суспільного виробництва сталого розвитку є:

1. Прогресивні економічні механізми регульованого ринкового виробництва споживчих вартостей.

2. Еколого-економічні механізми ефективного ресурсокористування та ресурсозбереження, охорони та відтворення середовища функціонування продуктивних сил.

3. Суспільно-політичні форми забезпечення комплексного людського розвитку, засновані на принципах демократії, рівноправ’я, вільного інформаційного доступу й участі в економічній діяльності;

4. Високоефективні форми територіальної організації інтегрованих науково-виробничих процесів, організаційні форми об’єднання наукового й виробничо-ресурсного потенціалу продуктивних сил суспільства.

При цьому найбільш економічно ефективною та прогресивною, з точки зору науково-виробничого спрямування досліджень, формою територіально-господарської системної інтеграції науково-виробничої діяльності мають стати технополіси як сучасна форма територіальної інтеграції науки, освіти й високоефективного виробництва. З метою збільшення інвестиційно-інноваційної принадності, поліпшення клімату економічної діяльності технополіс може бути різновидом вільної економічної зони з особливими, стимулювальними фінансово-економічними умовами й відповідними юридично-правовими нормами господарювання. З сучасної точки зору, технополіс становить єдину науково-виробничу, навчальну, а також житлово-комунальну й культурно-побутову зону, об’єднану навколо наукового центру, який забезпечує безупинний відтворювальний інноваційно-виробничий цикл на базі наукових досліджень.

Як прообраз нових, осередкових територіально-організаційних форм існування інтегрованого виробничо-економічного циклу, на сучасному етапі технополіс поки що є виробничим об’єднанням, досить вузькоспеціалізованим на випуску наукоємної продукції. У майбутньому суспільстві сталого розвитку компактні науково-виробничі поселення, містечка, де створені максимально сприятливі умови для життя, праці, відпочинку, освіти, задоволення культурних потреб мають стати однією з основних форм територіальної організації виробництва, зокрема й в Україні. За технополісної форми територіальної організації виробництва значним чином долаються й характерні для індустріального урбанізованого суспільства елементи відчуження працівника від виробничого процесу в цілому, вузька спеціалізація людини-виробника, яка значним чином стримує розвиток особистості. Раціональним виходом є диференціація великих міських поселень на мультифункціональну ієрархічну багаторівневу соціально-економічну технополісну систему зі спільною інфраструктурою, але відносно відокремленими дослідницько-виробничими циклами. На даний момент елементами (“блоками”) таких систем можна вважати технопарки, як спеціалізовані підрозділи технополісів.

Такі комплексні структури характеризуватимуться підвищеною еколого-економічною спрямованістю виробництва, керованістю еколого-економічних процесів і сприятимуть гармонізації відносин суспільства та природи як середовища функціонування продуктивних сил.

Одночасно технополісні об’єднання будуть високоефективною формою регіонального розвитку у вигляді інвестиційно-інноваційних центрів зростання – каталізаторів прискореного соціально-економіч-ного розвитку регіонів з перетворенням їх у високотехнологічні й високоефективні територіально-господарські виробничі комплекси.

Таким чином, у процесі сталого розвитку суспільства, на основі інтегрованого розвитку науки, техніки, людського капіталу та суспільно-економічних форм організації виробництва має сформу-ватись комплексна суспільна універсальна продуктивна сила.

Серед прогресивних економічних механізмів регульованого ринкового виробництва споживчих вартостей в сучасному суспільстві все важливішу роль відіграють науково-технічні вільні зони, метою створення яких є досягнення якісно нового рівня виробництва та забезпечення інноваційного напрямку розвитку регіональних територіально-господарських комплексів. Запровадження особливого режиму господарювання для науково-технічних зон має за мету: по-перше, активізацію науково-дослідницької діяльності, по-друге, ущільнення мережі зв’язків між науково-дослідницькими та конструкторськими організаціями, з одного боку, та ринково-інфраструктурними закладами – з іншого, а також з виробничою базою підприємств. Для виконання завдання прискорення науково-технічного та соціально-економічного розвитку територій, вільні зони науково-технічного співробітництва мають створювати за рахунок особливих юридично-правових норм господарювання, ресурсну базу (зокрема кадрову, інформаційну й фінансову) для прискореного впровадження наукових розробок у виробництво.

Розвиток НТП є нерозривно пов’язаним із діалектичним розвитком продуктивних сил та відповідною зміною виробничих відносин. Хоча з точки зору сучасної економічної теорії, змальована вітчизняною школою політичної економії класична картина відповідності певного рівня розвитку продуктивних сил конкретній соціально-економічній формації є багато в чому проблематичною, як правило, в основному зберігається відповідність конкретних науково-технічних досягнень певним етапам розвитку людської цивілізації. Наріжним питанням при цьому є питання про первісність у єдності “наука” – “техніка”. Класичним є твердження про первісність техніки. Однак в останні десятиріччя більш аргументованою вважається точка зору про первісність наукового знання у вигляді об’єктивно сприйнятої, пізнаної та втіленої у технічних досягненнях інформації. Процес накопичення інформації первісною пралюдиною простягся на сотні тисяч, як не на мільйони років, поки початкові наукові знання не почали ефективно втілюватися у матеріальне виробництво.

Протягом 1,5 млн. років існування суспільного виробництва, розвиток продуктивних сил пройшов 17 загальнотехнічних переходів (далі ЗТП).

Пік 18-го ЗТП прогнозується на 20–30 роки нового сторіччя. Серед них можна виділити п’ять, які докорінно перетворювали технічну базу суспільного відтворення зі зміною способів виробництва, та ще п’ять великих якісних зрушень у рамках одного способу виробництва. При цьому характерною рисою всіх технічних та науково-технічних переворотів було зростання рівня комплексності розвитку та розміщення продуктивних сил суспільства, який можна в загальному випадку вважати як рівень відповідності територіальної та галузевої організації продуктивних сил існуючим щодо цього сукупним природно-суспільним передумовам.

Особливості сучасного етапу НТП. У першій половині 80-х років стає очевидною безвихідь подальшого “індустріального” розвитку світової економіки, заснованого на споживацькій концепції “скорення природи”, якщо не для теперішнього, так для прийдешніх поколінь. Головним завданням нової НТР стало не стільки створення принципово нових видів техніки, скільки ресурсозбереження, докорінне підвищення продуктивності сільського господарства, технологічна революція у створенні матеріалів з новими властивостями та “інформаційний прорив”, метою якого є обробка інформації в планетарному масштабі в режимі “реального часу” й так звана “віртуалізація” багатьох видів діяльності, тобто перенесення в інформаційний простір частини виробництва в інфраструктурі (торговельних операцій, зв’язку, зокрема, поява електронної пошти, електронних друкованих видань, послуг ринкової інфраструктури тощо).

При оброблюванні інформації в режимі, близькому до реального часу, на основі досягнень мікроелектроніки потрібні обсяги інформації за бажанням користувача можна отримувати з будь-якого місця земної кулі за строк, потрібний людині для її сприйняття. Цей етап розвитку почався з широкого запровадження й розвитку мережі інтегрованих персональних ЕОМ (зараз – Інтернет), яка дозволяє миттєво отримувати інформацію практично в будь-якому вигляді – від друкованих матеріалів і креслень до мовних повідомлень й реального рухливого зображення.

Територіальна організація продуктивних сил в епоху Другої НТР у розвинутих країнах набуває якісно нового типу – тією чи іншою мірою керованих територіально-виробничих природно-господарських міждержавних макрорегіонів, серед яких лідирують Європейський Союз та Північна Америка.

При цьому рівень комплексності розвитку і розміщення продуктивних сил виходить на принципово новий рівень. Не тільки земля, але й навколоземний простір (космос) став місцем стрімко зростаючої концентрації продуктивних сил.

На перший план виходить технологічна біологія, шляхом генної інженерії створюються види сільськогосподарських рослин і тварин з високою продуктивністю та особливими властивостями, що складає підґрунтя вирішенню продовольчої проблеми. Сільське господарство в розвинутих країнах трансформується, стає невід’ємною складовою високотехнологічного агропромислового комплексу, причому докорінно підвищуються й якісні властивості (зокрема, споживчі якості та строки зберігання) готової продукції, що дозволяє різко зменшити втрати продукції АПК на шляху від виробника до споживача.

Впровадження автоматичних технологічних циклів у виробництво дозволяє багаторазово збільшити якість та обсяги випуску готової продукції, а застосування матеріалів та конструкцій з бажаними властивостями – докорінно покращити її робочі характеристики.

Сама ж Друга НТР носить, з нашої точки зору, інформаційно-технологічний характер, бо поки не створено практично жодного принципово нового виду техніки.

На прикладі розвитку комп’ютерних систем можна простежити етапи розвитку підґрунтя сучасного етапу науково-технічної рево-люції. Так, першим етапом можна вважати період 1943–1949 років (від створення першої ЕОМ на підприємстві компанії ІВМ до побудови комп’ютера за принципами Фон Неймана) – це період початкового використання ЕОМ для виконання складних розрахунків у задачах в основному військово-прикладного характеру.

Другий етап розпочався у 1949 році, коли було в основному сформульовано архітектурні принципи і почалось запровадження промислових зразків ЕОМ в якості інструментів наукових досліджень для виконання розрахунків різного характеру.

Третій етап у розвитку ЕОМ було розпочато у 1965 році створенням першогокомп’ютеру, який на відміну від попередніх зразків, що займали великі приміщення і потребували спеціального обслуговування, мав розміри шафи й міг бути пристосованим до потреб невеликих підприємств, а в окремих випадках – і до особистих потреб. На цьому етапі (у 1970 р.) був створений і перший мікропроцесор-інтегральна схема Intel – 4004.

Наступний, четвертий етап розпочався з 1975 року, коли в широкому продажу з’явилися персональні комп’ютери (ПК) на основі мікропроцесорної інтегральної схеми, які відкрили епоху персональних комп’ютерів.

Останній, п’ятий етап використання комп’ютерної техніки, почався у першій половині 80-х років і продовжується до нашого часу.

20 років тому (1981 р.) було представлено широкій публіці персональний комп’ютер, побудований на принципахвідкритої архітектури, яка орієнтується на сумісність усіх комп’ютерів одного покоління, випущених різними виробниками, у використанні програмного та апаратного забезпечення, комунікацій та допоміжної периферії. Це дозволило об’єднувати персональні комп’ютери в мережі, зокрема, в глобальну світову інформаційно-комп’ютерну систему “Інтернет”. Деякі дослідники вважають, що окремим етапом розвитку ПЕОМ є перехід від програмно орієнтованого підходу до об’єктно орієнтованого підходу, за яким і створено операційні системи сімейства “Windows” та їх аналоги. На початок 2000-х років впровадження передових досягнень комп’ютерної техніки та інформатики на загальносвітовому просторі й у нашій країні є практично одночасним. Проте з деякою затримкою іде розвиток національних комп’ютерних мереж. Для прискорення впровадження досягнень НТП в галузі розвитку електронних мереж зв’язку розроблена Державна програма розвитку мережі Інтернет в Україні, метою якої є, зокрема, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності, належне представлення в мережі Інтернет національних інформаційних ресурсів, прискорення інтеграції України до європейських структур.

На шостому етапі розвитку комп’ютерної техніки відбувається інтеграція ПЕОМ та засобів зв’язку в універсальний мобільний персональний засіб інтерактивного спілкування, отримання, обробки та передачі інформації в бажаній користувачем формі через світову комп’ютерну мережу. Також передбачається перетворення домашньої ПЕОМ в засіб організації та управління функціонуванням автоматизованого домогосподарського комплексу. Окремі, достатньо ефективні зразки такого інтегрованого комп’ютерного обладнання вже отримали певне поширення в розвинутих країнах світу.

Таким чином сучасний ПК можна охарактеризувати як своєрідний універсальний техніко-технологічний засіб пізнання дійсності та багатофункціональний робочий інструмент наукового дослідження, обробки інформації й обміну різними її видами на компактних носіях або через розвинуту систему електронних мереж.

Загалом, сучасний етап НТР є ілюстрацією того, що помітний розвиток суспільного виробництва може відбуватися й без докорінних змін у матеріально-речовій формі існування продуктивних сил.

Що не вирішила і не вирішить друга НТР? По-перше, це соціально-економічні проблеми більшості країн: як розвинутих держав Заходу, так і на постсоціалістичному просторі, на кажучи вже про країни так званого “третього світу”. Для цього потрібна якісно нова, багатополюсна й багатовимірна геополітика, орієнтована як на всебічну підтримку країн, що розвиваються та трансформують економіку, так і на вирішення соціально-економічних та соціально-екологічних проблем розвинутих держав, про накопичення яких свідчать кризові явища кінця 1990-х – початку 2000-х рр.

По-друге, це ресурсно-енергетичні проблеми. Альтернативи ядерним станціям поки ще нема, а вони створюють левову частку техногенно-екологічної небезпеки. Третя НТР має бути, першочергово, революцією енергетичною зі створенням нових видів техніки – високопродуктивних паливно-економних джерел енергії.

По-третє, глобальні проблеми екології земної кулі. Високий рівень захисту природи в певній частині розвинутих країн лише частково компенсує шкоду, завдану всій антропосфері. Нового значення має набути раціональне, економне та пропорційне, тобто комплексне ресурсокористування на всій території Земної кулі, оскільки природа не визнає політичних кордонів. Як показала Чорнобильська аварія, ніякими “залізними” завісами не можна відмежуватись від екологічних негараздів.

По-четверте, друга НТР, скоріше за все, неспроможна вивести людство на новий рівень взаємовідносин із навколоземним простором. Прогнозовані на початку космічної ери швидкі зрушення в освоєнні космічного простору сонячної системи залишилися на рівні науково-фантастичних декларацій та довгострокових багатодесятирічних проектів, виконання яких є справою далекого майбутнього.