4.3. НТП і перспективи розвитку світового господарства. Науковий потенціал України та її регіонів.

Сучасний етап розвитку продуктивних сил України відзначається двома основними тенденціями. Одна з них полягає в тому, що більша частина виробничих потужностей структуро-формувальних галузей економіки, створена за часів Радянського Союзу, є морально та фізично застарілою.

Для галузей, що визначали місце України в міжнародному поділі праці, інвестиції в основний капітал за період кризи (1990–1998 рр.) скоротились приблизно у два (в газовій, харчосмаковій промисловості), в три (у вугільній, нафтовій промисловості, чорній та кольоровій металургії), в п’ять (у хімічній та нафтохімічній промисло-вості), десять (у деревообробній промисловості, промисловості будматеріалів), у двадцять (в машинобудуванні), а у легкій промисловості – більш ніж у тридцять разів. Багато в чому невідповідною сучасним вимогам НТП залишилась номенклатура продукції, що випускалась. За рахунок цього вітчизняні товари, за винятком продукції сировинних галузей та окремих високотехно-логічних виробів ВПК і ракетно-космічної галузі, не зайняли у роки розбудови незалежності України чільного місця на європейському та світовому ринках.

Другою тенденцією є значний відрив наукових та технічних досягнень української науки від виробництва. Дійсно високий світовий рівень багатьох як фундаментальних, так і прикладних наукових розробок початку 90-х років не впроваджувався у виробництво через розрив господарських зв’язків із товаровироб¬никами як за межами України, так і всередині держави. За рахунок такого зволікання певний “відрив з випередженням” вітчизняної науки від відповідних зарубіжних розробок значним чином нівелювався.

За рахунок відтоку кадрів зі сфери науки та кваліфікованих працівників з підприємств наукомістких галузей проблематичними стали не тільки впровадження у виробництво попереднього наукового доробку, але й проведення нових, відповідних потребам сучасності науково-виробничих досліджень. Так, за період 1995–1998 рр. Україну залишили 270 докторів та більше 600 кандидатів наук, збагативши науковий потенціал в основному Сполучених Штатів Америки, Російської Федерації та держави Ізраїль. Проте досить стійкою тенденцією останнього десятиріччя є зростання чисельності фахівців із науковим ступенем.

Більше половини докторів наук мають вчене звання професора, а кандидатів наук – звання доцента (старшого наукового співробіт-ника). Однак майже половина докторів і п’ята частина кандидатів наук є старшою за 60 років, що свідчить про гостроту проблеми оновлення наукових кадрів, особливо найвищої кваліфікації.

Науковий потенціал нашої країни внаслідок вказаних причин зазнав значних втрат. Не дивлячись на це, помітний науковий потенціал зберігся в теоретичних науках (математиці, теоретичній фізиці тощо), аерокосмічній галузі, матеріалознавстві, зокрема металознавстві, технології виробництва конструкційних матеріалів, у галузі ядерних досліджень, військовій справі тощо. Через обмеженість матеріально-технічної бази проведення досліджень та скорочення числа замовлень на прикладні розробки, у загальних обсягах проведених науково-дослідних робіт все більшою стає частка фундаментальних досліджень.

Без відновлення тісного зв’язку науки і виробництва малоймовірним, виходячи з ринкових умов господарювання, є відродження та прискорений розвиток національної економіки. Основними для вирішення цього завдання є два напрями. Перший полягає у приділенні належної уваги фінансуванню української науки, причому на першому етапі – досліджень, які матимуть прикладне значення.

На наступному етапі пріоритети довгострокового науково-технічного та науково-технологічного економічного співробітництва мають охопити поряд із галузями, що дають швидкий обіг капіталу, й інші сфери, головним чином виробництво засобів виробництва. Особливо важливим, враховуючи сучасний стан середовища функціонування продуктивних сил, є екологічне співробітництво, де першо-рядною має бути співпраця в питаннях мінімізації наслідків аварії на ЧАЕС та вирішенні долі об’єкта “Укриття”, перетворення його в екологічно безпечний об’єкт з утилізацією решток постраждалого реактора та залишків ядерного палива з четвертого енергоблоку ЧАЕС.

З урахуванням особливостей теперішнього перехідного періоду перспективами розвитку НТП мають стати, згідно з національними цілями сталого розвитку держави, визначено:

1. Економічне зростання , яке досягається за рахунок прове-дення цілеспрямованих реформ у багатоукладній соціально спрямованій, еколого орієнтованій економіці із забезпеченням мотивів і гарантій праці громадян та якості життя.

2. Охорону навколишнього природного середовища , за рахунок якої створюються умови всім громадянам для життя в здоровому середовищі з чистим повітрям, землею, водою, забезпечується захист і відновлення біорозмаїття.

3. Раціональне ресурсокористування , яке реалізується через створення системи правових гарантій раціонального використання всіх видів ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та збереження ресурсів для майбутніх поколінь.

4. Соціальну справедливість . Цим передбачається встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя.

5. Стабілізацію чисельності населення , яка досягається через формування ефективної державної політики з метою збільшення тривалості життя, надання всебічної підтримки молодим сім’ям, охорону здоров’я, материнства і дитинства.

6. Освіту та культуру – збереження інтелектуального потенціалу країни, що досягається забезпеченням гарантій для одержання бажаної освіти та користування громадянами культурним надбанням нації й людства в цілому.

7. Міжнародне співробітництво в усіх галузях економічної діяльності, яке передбачається через активну співпрацю з іншими країнами та міжнародними організаціями, створення зон вільного підприємництва та інших форм співробітництва, які сприяють економічному, соціальному, культурному та екологічному процвітанню України.

Таким чином, стратегічні пріоритети сталого розвитку передбачають саме комплексний розвиток продуктивних сил України, як всеохоплююче вдосконалення всіх компонентів на основі НТП з приведенням територіально-господарських пропорцій суспільного виробництва у відповідність природно-ресурсним, суспільно-економічним та екологічним передумовам економічного відтворення.

НТП характеризується системою показників, які відображають масштаби і темпи розвитку науки і техніки, їх застосування в народному господарстві, вплив на інтенсифікацію виробництва й одержуваний при цьому соціально-економічний ефект.

Концепція прогнозування НТП включає такі вимоги:

• до удосконалювання знарядь праці – машин, устаткування, транспортних засобів, усіх видів машинної техніки;
• до удосконалювання предметів праці – палива, сировини, енергії, матеріалів;
• до поліпшення технології організації праці і виробництва;
• до підвищення кваліфікації людей, що беруть участь у виробництві.

Використання досягнень НТП є головним чинником полегшення праці, підвищення його змістовності. Темпи відновлення промислової продукції є важливим показником технічної досконалості виробничого потенціалу країни.

Під час прогнозування виходять з того, що НТП проходить шість стадій, які послідовно розгортаються в часі:

• фундаментальні дослідження;
• прикладні дослідження;
• розробки (конструкторські, технологічні, проектні й організаційні);
• підготовка виробництва;
• серійне виробництво;
• експлуатація.

Кожна стадія характеризується специфічним обсягом завдань, набором визначених коштів і предметів праці, матеріальними і фінансовими ресурсами. Специфіка стадій визначає характер, структуру завдань прогнозування і вибір методів їх вирішення.

Також необхідно вказати на головну позитивну передумову розвитку НТП в країні – багатий людський капітал нації. Все ще досі високий рівень професійно-кваліфікаційної підготовки вітчизняного фахівця, наявність достатньої кількості різнопрофільних спеціалістів практично в усіх галузях господарства, подальше нарощування кількості працівників з вищою освітою за умови створення належних умов відтворення робочої сили спроможні стати каталізатором позитивних зрушень у науково-технічному забезпеченні сталого зростання виробництва.