5.1. Особливості галузевої організації національного господарства


Господарство країни називають “національне господарство”, “національно-господарський комплекс”, яке постає як господарська система, що сформувалася історично в певних територіальних (національних) межах.

У широкому значенні, національно-господарський комплекс – це конституційно, економічно й організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива відповідна пропорційність, взаємозумовлене розміщення на території, обмеженій державними кордонами.

Національна економіка – конституційно, економічно й організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльностілюдей, які характеризуються відповідною пропорційністю, взаємозумовленим розміщенням на обмеженій державними кордонами території.

Міжнародний поділ праці зумовив створення міжнародних ринків, покупцями і продавцями на яких є не стільки окремі виробники, скільки країни. Власною продукцією на таких ринках вони представляють усю національну економіку, її структуру і обсяги виробництва, продукцію, а разом з тим суспільство, народ, націю, які це створили. Тим, наскільки економічна система задовольняє потреби власного суспільства і наскільки її продукція потрібна у світі, визначається місце і роль суспільства, його господарства серед інших суспільств.

Для виникнення і розвитку національної економіки обов’язкові дві умови:

1. формування і поглиблення суспільного, зокрема територіального, поділу праці, який сприяє виникненню різноманітних видів діяльності, спеціалізації територій;

2. формування міцної централізованої держави.

За таких умов народне господарство з часом перетворюється на національний комплекс, тобто на таке територіальне утворення, в якому всі компоненти економічного життя – підприємства, заклади, галузі, окремі регіони – функціонують як єдиний організм, забезпечуючи матеріальні, духовні потреби суспільства.

Усі народи земної кулі розвивалися як окремі роди, общини, народності, нації, об’єднані територією, засобами виробництва, виробничими відносинами. Така економіко-територіальна спільність і стала основою національних традицій господарювання, національної мови, культури. Самобутність мови, побуту, культури сформували самобутність господарювання

Національну економічну систему характеризують:

ознаки національного суверенітетуресурсно-виробничі ознакигосподарсько-організаційні ознакитоварообмінні ознаки
  • державність;
  • суверенітет, незалежність;
  • національна законотворчість;
  • суверенітет виконавчої влади;
  • суверенітет господарської діяльності;
  • суверенітет зовнішньоекономічної діяльності.
    		•
  • трудовий потенціал;
  • науковий і техніко-технологічний потенціал;
  • природно-ресурсний потенціал;
  • національна власність.
    		•
  • національна фінансово-кредитна система;
  • національна грошова одиниця;
  • національна митна система;
  • національна система управління і регулювання;
  • національна транспортна система;
  • національна виробнича інфраструктура.
    		•
  • внутрішні ринки товарів, робіт і послуг;
  • внутрішні ринки цінних паперів;
  • система виходу на світові ринки.


    • Ознаки національного суверенітету утверджуються конституцією і законами країни, спрямованими на регулювання економічних, соціальних, політичних і міжнародних відносин.

    Ресурсо-виробничі ознаки виявляються через фізично-якісні та економічні критерії оцінки продуктивних сил.

    Критерії оцінки продуктивних сил


    Фізично-якісні
    MkKnФо
  • населення працездатного віку;
  • рівень освіти;
  • професійна освіта;
  • стаж роботи;
  • рівень професійної кваліфікації;
  • рівень інтелекту і спосіб мислення;
  • здоров’я працюючих.
    		•
  • Кількість підприємств загалом за сферами і галузями виробництва;
  • технічний рівень виробництва, інновації;
  • рівень технологій
    		•
  • природні умови;
  • мінерально-сировинні ресурси;
  • рівень забезпеченості сировиною;
  • коефіцієнт корисності ресурсів.
    		•
    Економічні
  • суб’єкти власності;
  • суб’єкти підприємництва;
  • суб’єкти виробництва;
  • суб’єкти споживання
    		•
  • об’єкти власності;
  • об’єкти підприємництва і виробництва;
  • форми виробничої інтеграції.
    		•
  • предмети власності;
  • предмети праці;
  • предмети підприємництва;
  • предмети реалізації;
  • предмети споживання.


    • Господарсько-організаційні ознаки втілюються в національній системі обороту елементів продуктивних сил, національному економічному управлінні та регулюванні.

    Національну систему обороту елементів продуктивних сил утворюють такі системи:
    • грошова – національна грошова одиниця, система грошового обігу;
    • фінансова – фінанси держави, підприємств, населення;
    • кредитна – кредитні установи, кредитні ресурси, правові та економічні умови кредитування.

    Національне економічне управління і регулювання утворюють:
    • макроекономічне – процеси народонаселення, обсяг і структура виробництва національного продукту, пропорції національно-господарського комплексу, індекси цін і курс національної грошової одиниці;
    • регіональне – процеси зайнятості, діяльність місцевих бюджетних установ комунальної інфраструктури;
    • мікроекономічне – процеси формування обсягів і структури виробництва, забезпечення ефективності використання основного, трудового й обігового капіталів, реалізації продукції, отримання прибутків і виконання зобов’язань перед державними та регіональними бюджетами.

    Товарообмінні ознаки виявляються у:
    • соціальній значущості продукту;
    • здатності задовольняти потреби людини;
    • якості товарів і послуг;
    • ціні одиниці товарів і послуг;
    • конкурентоспроможності товарів і послуг на їх сегментах ринку;
    • співвідношенні попиту і пропозиції на тих чи інших сегментах ринків.

    Перелічені ознаки національної економічної системи, їх показники визначають стан економічної системи країни.

    Для забезпечення ефективного функціонування національної економічної системи важливим є усвідомлення й використання механізму дії об’єктивних економічних законів – товаровиробництва, товарообігу і господарської збалансованості.

    Закон товаровиробництва вимагає створення продукту Qц, вартість якого забезпечувала б відшкодування матеріальних витрат Qпцп і отримання додаткового продукту, або валового внутрішнього продукту:

    Qц = Qпцп + dQц.

    Сукупний показник ВВП = dQц позначає вартість товарів і послуг, вироблених галузями національно-господарського комплексу і призначених для кінцевого спрживання.

    Закон товарообміну визначає відносини щодо обміну створеного продукту між продавцем (пропозиція) і покупцем (отриманий грошовий дохід або попит):

    Q = Г/ц.

    Валовий випуск Qц розподіляють на проміжне споживання між суб’єктами виробництва як напівфабрикатний для виготовлення кінцевого щодо споживання продукту.

    ВВП розподіляють на фонд споживання, який реалізується за потребами через споживчий ринок за споживчими цінами, і на фонд нагромадження, який реалізується за потребами через ринок капіталів за відповідними цінами.

    Закон господарської збалансованості відображає стан рівноваги між пропозицією Qц і попитом VгГм, деVг – коефіцієнт оборотності грошової маси Гм:

    QЦ = VгГм.

    Цей закон вимагає відповідності кількості та якості продуктив-них сил країни потребам суспільства щодо створення і споживання національного продукту. Структурі суспільних потреб повинна відповідати структура суспільного виробництва, тобто співвідношення між його галузями, які виражають господарські пропорції та стан суспільного поділу праці.