11.1. Загальна характеристика агропромислового комплексу як об'єкта адміністративно-правового регулювання.

В Україні відбуваються глибокі соціально-економічні перетворення, спрямовані на перехід аграрного сектору економіки до ринкових відносин. Здійснено роздержавлення сільськогосподарських підприємств, переважну більшість земель сільськогосподарського призначення передано у приватну власність, формуються нові організаційно-правові структури ринкового типу, створюються умови для розвитку конкурентоспроможного агропромислового виробництва. Втім, не можна не вказати на ті фактори, наявність яких суттєво впливає на державне регулювання у сфері АПК. Йдеться про таке.

Значна залежність результативності діяльності аграріїв від кліматичних і погодних умов. Безсумнівно, значний відсоток успіху рослинництва залежить саме від сприятливих погодних умов як під час сівби, так і під час росту культур та жнив.

Агропромисловий комплекс - фактор забезпечення національної безпеки держави. Слід говорити відносно продовольчої компоненти національної безпеки. Чинне законодавство визначає, що продовольча безпека - це захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається в гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності.

Законодавство про основи національної безпеки України визначає, з-поміж інших, і критичний стан із продовольчим забезпеченням населення як загрозу національним інтересам і національній безпеці України. З метою підтримки належного рівня продовольчої безпеки Аграрний фонд, відповідно до законодавства про державну підтримку сільського господарства України, формує державний продовольчий резерв, який у розрізі окремих об'єктів державного цінового регулювання не може бути меншим (у відсотках до обсягів їх річного внутрішнього споживання):

у 2006 p.- 10 відсотків;
у 2007 p.- 12 відсотків;
у 2008 p.- 14 відсотків;
у 2009 p.- 16 відсотків;
у 2010 та подальших роках - 20 відсотків.

Суттєві демографічні проблеми сільського населення. Реалії останніх десятиліть свідчать про такі явища, як збільшення кількості громадян похилого віку, зменшення народжуваності та підви¬щення показників смертності, що призводить до скорочення працездатного населення сільської місцевості. Складність забезпечення належної соціальної інфраструктури села. Реально на сьогодні наявність і якісні характеристики сільських шкіл, дитячих садків, лікарень, закладів культури та побутового забезпечення - не на високому рівні. Все це обумовлює об'єктивну необхідність для молодих людей, які завершують навчання в середній загальноосвітній школі, в переважній більшості вирушати до міста і, після отримання там спеціальної чи вищої освіти, не повертатися назад до села.

Великі показники безробіття у селі. Політичні та соціально-економічні зміни у суспільстві, що мали місце на початку 90-х років минулого століття, призвели до припинення діяльності більшості колгоспів і радгоспів, які були системотвірним фактором у більшості сіл. Значна частина селян працювала та отримувала заробітну платню саме там. З появою сільськогосподарських виробництв різних форм власності, фермерських господарств потреба у робочих місцях стала диктуватися ринковими механізмами і не була вже регульована державою. Це об'єктивно призвело до підвищення кількості осіб — жителів сіл, які втратили роботу.

Низька ефективність сільськогосподарського виробництва. Слід констатувати, що такі явища, як втілення наукових розробок у діяльність АПК, застосування сучасного устатковання, машин і механізмів, нових управлінських технологій,- це поки що реальність для незначної частини сільськогосподарських виробництв. Відсутність чітких механізмів державної підтримки сільського господарства, зростання цін на пально-мастильні матеріали, сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та інші матеріали призвели до значного зростання собівартості сіль¬ськогосподарської продукції та збитковості виробництва сільсько¬господарських культур, а також практичного знищення тваринництва. Для переважної більшості агропромислових виробництв є характерними низькі показники ефективності та результативності, що робить кінцеву продукцію менш конкурентоспроможною.

Потреби захисту вітчизняного аграрного товаровиробника при вступі України до Світової організації торгівлі та інших міжнародних інституцій. «Гра за єдиними правилами» міжнародних організацій відкриє для іноземних сільгоспвиробників вітчизняний ринок, що, враховуючи зазначені вище проблеми, зробить проблемним існування значної кількості українських підприємств агропромислового сектору. Це потребує адекватних дій як у напрямі державної підтримки аграріїв (пільгове кредитування, зменшені податки тощо), так і стосовно підвищення конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції.

Серед заходів, що втілюються у життя державою для належного адміністративно-правового регулювання АПК, відзначалося тимчасове адміністративне регулювання цін. Рішення про запровадження режиму адміністративного регулювання для окремого об'єкта державного цінового регулювання приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Аграрного фонду. Строк дії режиму адміністративного регулювання не може перевищувати шести послідовних календарних місяців, включаючи місяць, у якому було прийнято рішення про його запровадження.

Є декілька видів тимчасового адміністративного регулювання цін:

обмеження рівня торгової націнки (знижки) на гуртовому або роздрібному ринку визначеного об'єкта цінового регулювання;
встановлення граничних рівнів рентабельності до витрат:

переробників товару, якщо внаслідок такої переробки виробляється об'єкт державного цінового регулювання;
осіб, які надають послуги зі зберігання (схову) об'єктів державного цінового регулювання;

встановлення граничних цін продажу об'єкта державного цінового регулювання на рівні максимальної закупівельної ціни або його придбання на рівні мінімальної закупівельної ціни (тільки на період від дати надіслання подання до органів Антимонопольного комітету України до дати прийняття ними висновку щодо наявності узгоджених дій суб'єктами ринку та/або рішення на захист економічної конкуренції);
встановлення нетарифних обмежень (квот) щодо імпорту або експорту окремого об'єкта державного цінового регулювання;
встановлення обов'язкової передумови митного оформлення експорту окремого об'єкта державного цінового регулювання придбанням такого об'єкта на експортній сесії аграрної біржі (Закон України від 24 червня 2004 р. № 1877-IV «Про державну підтримку сільського господарства України»).

У рамках тимчасового адміністративного регулювання цін слід указати на існування в державі Аграрного фонду. Хоча він і не є органом державного управління, але саме на нього покладено обов'язки стосовно провадження цінової політики в агропромисловій галузі економіки України. Аграрний фонд підпорядковується, є підзвітним і підконтрольним Міністерству аграрної політики України.

Основними завданнями Фонду є:

проведення цінової політики в агропромисловому секторі економіки у межах, визначених законом;
виконання від імені держави функції кредитора на період дії режиму заставних закупівель окремих об'єктів державного ціново¬го регулювання;
виконання бюджетних програм, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік;
формування державного продовольчого резерву об'єктів державного цінового регулювання виключно для здійснення товарних та фінансових інтервенцій на організованому аграрному ринку (постанова Кабінету Міністрів України від б липня 2005 р. № 543 «Про аграрний фонд»).

Прикладом діяльності Аграрного фонду може слугувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2006 р. № 597-р «Про закупівлю Аграрним фондом цукру до державного продовольчого резерву», де, зокрема, зазначається: «дозволити Аграрному фонду здійснювати формування державного продовольчого резерву цукру, виробленого з цукрових буряків, шляхом його закупівлі на Аграрній біржі у межах коштів, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», за цінами, що не перевищують середньозважені ціни рівноваги (фіксингу), які склалися на Аграрній біржі протягом останніх трьох торгових сесій».

Нормативно-правовою базою адміністративного-правового регулювання у сфері агропромислового комплексу є положення таких документів:

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІИ;
Закон України від 25 червня 1992 р. № 2498-ХІІ «Про ветеринарну медицину»;
Закон України від 21 квітня 1993 р. № 3116-ХП «Про охорону прав на сорти рослин»;
Закон України від 30 червня 1993 р. № 3348-ХІІ «Про карантин рослин»;
Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3691-ХІІ «Про племінну справу у тваринництві»;
Закон України від 17 червня 1999 p. № 758-XIV «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру»
Закон України від 26 грудня 2002 р. № 411 -IV «Про насіння і садивний матеріал»;
Закон України від 15 травня 2003 p. № 742-IV «Про особисте селянське господарство»;
Закон України від 19 червня 2003 p. № 973-IV «Про фермерське господарство»;
Закон України від 24 червня 2004 р. № 1870-1V «Про молоко та молочні продукти»;
Закон України від 24 червня 2004 р. № 1877-1V «Про державну підтримку сільського господарства України»;
Указ Президента України від 28 грудня 2005 р. № 1867/2005 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 9 грудня 2005 року «Про стан агропромислового комплексу та заходи щодо забезпечення продовольчої безпеки України»;
постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1182 «Про затвердження Положення про Державну службу з охорони прав на сорти рослин»;
постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 2005 р. № 543 «Про Аграрний фонд»;
постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2006 р. № 1541 «Про затвердження Положення про Міністерство аграрної політики України»;
розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 536-р «Про схвалення Концепції Комплексної програми підтримки розвитку українського села на 2006-2010 роки» тощо.

Стосовно останнього з перерахованих документів слід зазначити, що метою Програми є реалізація основних напрямів державної політики створення сприятливих умов для комплексного розвитку сільських територій, розв'язання соціальних проблем села, розвитку високоефективного конкурентоспроможного на внутрішньому і зовнішньому ринках аграрного сектору, забезпечення продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Передбачається, що виконання Програми забезпечить:

доведення забезпечення сільських населених пунктів об'єктами соціальної інфраструктури до соціальних стандартів;
зростання заробітної плати в сільському господарстві до середнього рівня галузей економіки;
споживання продуктів харчування на душу населення на рівні норм, наближених до раціональних;
розвиток організованого внутрішнього аграрного ринку;
підвищення рівня рентабельності, яке забезпечить розширене відтворення в сільському господарстві;
зростання обсягів валової продукції сільського господарства в 2010 р. порівняно з 2004 р. у 1,6 раза, а валової доданої вартості - у 2 рази;
поліпшення екологічної ситуації в сільській місцевості;
збільшення обсягів експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів;
збільшення рівня інвестицій;
значне збільшення надходжень до державного бюджету.