14.1. Товарна структура виробництва і торгівлі основними видами сільськогосподарської продукції і продовольства.

Світовий ринок продовольства формується як «ігрове поле» трьох основних груп держав: індустріально розвинутих, країн з перехідною економікою (Східна Європа, країни СНД та прибалтійські держави), країн, що розвиваються. (у тому числі так званих нових індустріальних країн). При цьому «гра» йде на полі сільськогосподарської продукції та готових продуктів (включаючи напівфабрикати), а також, які заміщують і доповнюють національне виробництво товарів.

Виявляються довгострокові тенденції розвитку світового продовольчого ринку: випереджаючий розвиток торгівлі у порівнянні з темпами зростання виробництва продовольства в окремих країнах, а також випереджаючий розвиток торгівлі готовою продукцією у порівнянні з сільськогосподарською сировиною. Якщо на початку 90-х років частка сільськогосподарської сировини у світовій продовольчій торгівлі перевищувала 30 %, то у другій половині цього десятиріччя вона зменшилася до 28 %.

У товарній структурі виробництва і торгівлі основними видами сільськогосподарської продукції і продовольства першість належить зерновим культурам.

Серед зернових — найважливіших продуктів харчування для людей та фуражу для худоби — перші три місця стійко займають пшениця, рис і кукурудза. Не менше 1/4 всієї пшениці збирається у країнах бувшого СРСР, дещо менше — у інших країнах Європи і Азії. Біля 15—20 % світового збору припадає на країни Північної Америки — США і Ка-наду, які поряд з Австралією, Аргентиною і Францією належать до числа крупних експортерів зерна.

Пшениця вирощується на харчові потреби і лише невелика частка використовується як фураж. До 9/10 світового збору рису дають країни Азії; це практично цілком продовольча культура і лише її солома та інші відходи згодовуються худобі.

Кукурудза, навпаки, складає важливу статтю у кормовому балансі багатьох країн, хоча і відіграє певну роль в харчуванні населення. Біля 40 % світової продукції кукурудзи припадав на Північну Америку.

З інших зернових культур виділяється ячмінь, який вирощується в країнах Європи, бувшого СРСР, країнах Азії. Ячмінь має і продовольче, і фуражне, і промислове (на пиво) значення.

Просо і сорго вирощуються головним чином у посушливих областях Азії і Африки.

Світовий збір вівса більше ніж на 1/3 припадає на країни Європи, потім ідуть країни бувшого СРСР і далі Північна Америка (в основному на корма). Жито — культура типова для країн бувшого СРСР і північних країн Європи.

До числа найважливіших продовольчих культур належить картопля, яка у багатьох районах помірного поясу доповнює зернові. В цілому у світі її збирають до 300 млн т; 2/3 цього урожаю припадав на країни бувшого СРСР і країни Європи.

Рослинна олія, річне виробництво якої складає біля 40 млн т дає біля 60 % всіх жирів, які споживає людство. При цьому на арахіс і сою припадав по 27—23 % світової продукції рослинних жирів продовольчого призначення, на соняшник і бавовнонасін- ня — по 13—14 % на маслини — по 6 %.

Більше половини всього цукру виробляється з цукрової тростини, яка вирощується у жарких країнах. Приблизно по 30 % світової продукції цукру виробляється у Латинській Америці, Азії (майже повністю з тростини), в країнах бувшого СРСР і Східної Європи (з цукрового буряка).

Виробництво продукції тваринництва зосереджено головним чином в розвинутих країнах помірного поясу.

Разом з тим, така країна як Індія, має біля 1/5 світового поголів'я великої рогатої худоби, але виробляв дуже мало продукції (головним чином молоко), зокрема, тому, що забій худоби тут заборонений догматами індуської релігії.

Худоба молочних порід зосереджена в країнах Північної Європи, країнах колишнього СРСР і США. Виробництво молока на одного жителя сильно коливається в різних країнах світу — від 2300 л на рік у Новій Зеландії до 10-40 л у багатьох жарких краї¬нах; в середньому у світі на одного жителя припадає біля 100 л щорічно.

Світова продукція молока на середину 70-х років складала більше 400 млн т, з яких значна частина переробляється на масло, сири та інші молочні продукти. Виробництвом високоякісних сирів особливо славляться такі країни Європи, як Данія, Швейцарія, Голландія. В експорті молочних товарів виділяються Нова Зеландія, Австралія, деякі північноєвропейські країни.

М'ясне скотарство у порівнянні з молочним більше спирається на природні пасовища і тяжіе до більш сухих і теплих районів — південна частина Латинської Америки — Аргентина, Уругвай, Парагвай; в Азії — МНР; найбільше стадо свиней — у КНР, потім ідуть країни бувшого СРСР і США; вівчарство найбільше розвинуте в Австралії. (Страны и народы. Земля и человечество. Общий обзор. М. Мысль, 1978, с. 262—264).

За період 90-х років XX ст. загальносвітове виробництво основних видів сільськогосподарської продукції продовжувало зростати у більшості випадків. Виробництво зерна збільшилося до 1,8 млрд т, при середньорічному темпі приросту 1,4 %; м'яса — до 186,2 млн т (темп приросту — 2,8 %) і м'яса птиці до 53 млн т (5 %). Виробництво молока залишалося у межах 385-387 млн т.

Таким чином, у світовій продовольчій системі намітилася тенденція до зниження частки зернових і збільшення частки м'яса, особливо м'яса птиці. Це відображало не тільки зрушення у структурі виробництва, які були спричинені змінами у структурі платоспроможного попиту, зокрема, підвищення попиту на м'ясні продукти у країнах, що розвиваються, але й порівняльне зростання ефективності тваринництва і кормовиробництва, на які в індустріально розвинутих країнах витрачається основна частина зерна, що виробляється і споживається (в США до 79 % всього внутрішнього споживання зернових).

Середньодушове виробництво зросло: зерна до 309 кг /середньорічний темп приросту 0,8 %); м'яса до 31 кг (2,3 %), у тому числі м'яса птиці до 8,8 кг (4,4 %), молока скоротилося до 64,4 кг, або на 3 % за весь період.

Загальносвітовий їх експорт на відміну від загального зростання виробництва змінювався неоднозначно. Експорт зерна скоротився на 14 % (до 189 млн т), м'яса зріс на 38 % (до 5,8 млн т), що склало більше 40 % від загального експорту м'яса.

В результаті у загальному обсягу виробництва питома вага експорту зерна скоротилася з 13 до 10 %, а м'яса зросла з 6,5 до 7,6 %, у тому числі м'яса птиці з 7 до 11 %.

В цілому, в торгівлю продовольством та сільськогосподарською сировиною, а також продукцією, необхідною для їх виробництва і переробки, втягнуті практично всі країни світу. В остан¬ні роки не менше 1/4 продовольства і сировини для його виробництва, яке виробляється в світі, надходить до каналів міжнарод¬ного бізнесу. Нижче наводяться деякі дані про світову торгівлю продовольством:

Суттєва частина світової торгівлі продовольством припадає на торгівлю всередині регіонів; це пояснюється економією на транспортних витратах;

Азія і Африка залишаються регіонами, які мають найбільший дефіцит у забезпеченні населення продовольством, в першу чергу зерновими і м'ясом;

Різко зросла роль європейського континенту як постачальника основних видів продовольства на світовий ринок, тоді як до середини XX ст. Європа була імпортером продовольства.

Одночасно знизилося значення Північної та Південної Америки і Австралії, які раніше домінували на світовому ринку продовольства. В значній мірі це пояснюється успіхами Єдиної сільсь¬когосподарської політики ЄС.

У 2001 р. найбільшими експортерами продовольства були (млрд дол., в дужках в процентах до світового підсумку): США — 39,7 (14,0) Франція — 20,2 (7,1), Нідерланди - 17,1 (6,0), ФРН — 16,7 (5,9), Канада — 14,1 (5,0), Іспанія - 11.7 (4,1), Бразилія — 11,0 (3,9), Італія — 10,9 (3,8), Австралія —10.8 (3,8), Китай — 9,1 (3,2).

Найбільші імпортери: Японія — 24,3 (8,1), ФРН — 23,6 (7,9), Англія -18,3 (6,1), Франція — 15,4 (5,2), Італія — 18,4 (4,5), Китай — 10,2, (3,4), Канада — 8,7 (2,9), Мексика — 8,7 (2,9), Іспанія — 7,0 (2,3), Росія — 6,2 (2,1). На 10 найбільших країн — експортерів і імпортерів припадає більше половини світового експо¬рту і імпорту продовольства. Особливо у великій кількості ввозять фрукти і овочі. У 2002 році загальний імпорт цих товарів склав 80,7 млрд дол. (Мировая экономика и международный бизнес, с. 284—285.)