14.2. Основні напрями експорту і імпорту сільськогосподарської продукції і продовольства.

Ці напрями визначаються, в основному, двома причинами:

• нерівномірністю розвитку виробництва продовольства в окремих країнах або групах країн;
• особливостями природних умов окремих регіонів світу, які визначають спеціалізацію сільськогосподарського виробництва.

Наявність першої причини проявляється у тому, що домінуюче становище у світовій продовольчій системі займають індустріально розвинуті країни. Вони виробляють і споживають понад 2/3 світового продовольства (у вартісному виразі), хоча в них проживав менше 15 % населення світу, їх питома вага у світовому експорті продовольства складає біля 64 % (у тому числі 65 % готових продуктів і 61 % сільськогосподарської сировини), а в імпорті 67 % (відповідно 69 і 64 %).

Імпорт сільськогосподарської продукції набував все більшої ролі у продовольчих системах індустріально розвинутих країн. На внутрішньому ринку продовольства попит тут зростає на імпортну продукцію, причому не стільки на доповнюючі, скільки на заміщуючі товари.

Наприклад, у США частка конкуруючого імпорту у всьому імпорті продовольства досягла на кінець 90-х років 80 %, в той час як ще в середині десятиріччя вона складала біля 30 %. Однак ця тенденція ще більше обмежує зростання попиту на вітчизняну сільськогосподарську продукцію. В результаті попит на світовому ринку став вирішальним фактором прискорення темпів зростання сільськогосподарського виробництва і всієї продовольчої системи індустріально розвинутих країн.

У першій половині 90-х років намітилася тенденція до скорочення частки індустріально розвинутих країн у світовій продовольчій торгівлі (у експорті готових продуктів — з 68 до 65 %), сільськогосподарської сировини — з 66 до 60 %, а в імпорті, відповідно, з 70 до 69 % і з 71 до 64 %). Причина — більш високі темпи економічного зростання у більшості країн, що розвиваються.

Країни, що розвивається, в яких проживає майже 4/5 всього населення планети, виробляють приблизно 1/3 всього продовольства, а споживають трохи більше третини його загальносвітового споживання. Питома вага цих країн у світовому експорті продовольства складає біля 32 % (у рівній мірі в експорті перероблених продуктів і сільськогосподарської сировини), а в імпорті — приблизно 26 % імпорту готових продуктів і 29 % — сировини).

Такий незначний рівень споживання обумовлений перш за все низьким рівнем економічного розвитку і душових доходів у країнах, що розвиваються. В той же час більш високі темпи економічного зростання, а також приріст населення, який більш ніж у три рази перевищує темпи зростання населення в індустріально розвинутих країнах призводить до того, що ці країни визначають розвиток світової продовольчої системи.

Наявність другої причини — природних умов окремих регіонів світу — визначається, в основному, двома факторами.

Перший — сприятливі природні умови окремих регіонів створюють можливість виробляти таку кількість сільськогосподарської продукції, яка значно переважає потреби місцевого населення;

другий — деякі сільськогосподарські культури можуть бути виро¬щені лише в певних агрокліматичних умовах тропічного і субтропічного поясу. Це такі культури як цитрусові, чай, кава, банани, рис тощо.

З усієї сільськогосподарської продукції у найбільших обсягах експортується та імпортується зерно. Найбільшу участь у світовій торгівлі беруть такі спеціалізовані зернові райони, як «пшеничний пояс» США, степові провінції Канади, пампа в Аргентині, південні райони Австралії. З Канади, наприклад, експортується біля 85 % збору пшениці.

Основним напрямом експорту зерна з цих районів є Європа. Таким чином, найбільше імпортують зерно країни Європи.

Щодо продукції тваринництва, то більш жвава торгівля відбувається між країнами Західної Європи. Так, датське сільське господарство у розрахунку на англійський ринок спеціалізується на виробництві беконної свинини; на неї припадав 40 % вартості всієї тваринницької продукції країни. В деяких районах розвивається спеціалізація на більш транспортабельних продуктах: си¬рах, сухому молоці, молочних консервах /наприклад, гірські ра¬йони Швейцарії і Австрії/, звідки вони постачаються в інші країни Європи.

Разом з тим, можна навести приклад поставок тваринницької продукції з більш віддалених районів. Так, Нова Зеландія здавна поставляє молоко і сири в Англію.

В Західній Європі відбувається жвавий зовнішньоторговельний обмін фруктами і овочами, чому сприяє різносезонність надходження продукції та різноманітність її асортименту.

Основні напрями експорту тропічних і субтропічних культур: чаю з Індії, Шрі Ланки, Китаю; бананів з Еквадору, Колумбії, інших країн Латинської Америки, деяких країн Середземномор'я; кава з Бразилії, Колумбії. Так, Еквадор понад 70 % своїх експор¬тних надходжень одержує від вивозу бананів, какао і кави, в експорті Колумбії понад 60 % припадає на каву. Імпортує Європа.

В світі широко експортується тростинний цукор. Основні напрями його експорту з Куби, країн Латинської Америки, Австралії, Південної Африки. Імпортує Європа, США, Японія.

Щодо торгівлі рисом, то вона замкнута переважно в регіональних рамках мусонної Азії: головні поставники — Таїланд, Бірма; головні імпортери — Індонезія, Південна Корея, Індія.