15.2. Агропромисловий комплекс Канади.

Невід'ємною рисою всього повоєнного розвитку Канади став об'єктивним процес формування єдиного високоінтегрованого агропромислового комплексу АПК країни. Сьогодні це одна з найважливіших складових економіки Канади. Агропромисловий комплекс АПК у Канаді — єдина агропромислова система, що поєднує, як і в інших країнах, відповідні сфери економіки.

Зараз він є однією з найважливіших складових частин економічної системи країни. У першій половині 90-х рр. у межах АПК виробляють товарів і послуг на 53—55 млрд дол. (9 % валового внутрішнього продукту). У ньому працюють 1,8 млн чол., тобто 13—15 % робочої сили країни. Структура виробництва АПК, за оцінками, виглядала таким чином: 1-ша сфера — 3—5 %, сільське господарство — 27—28 %, 3-тя сфера — 68—69 %. Таке спів¬відношення трьох сфер в цілому свідчить про розвиненість АПК країни.

Зупинимось більш детально на розгляді трьох основних виробничих сфер АПК. Найважливіші складові частини її першої сфери:

1. енергетика,
2. сільськогосподарське машинобудування,
3. служби сервісу,
4. виробництво добрив, хімічних засобів захисту рослин,
5. агрохімічне обслуговування ферм.

До цієї ж сфери належать галузі забезпечення фермерів кормами і насінням, які частково надходять безпосередньо з другої та третьої сфер системи, а частково — імпортовані. Центральним елементом усього АПК Канади є сільське господарство.

Канада — країна, яка має величезні сільськогосподарські ресурси. Загальна площа фермерських угідь протягом останніх півтора десятків років практично не зазнала змін і налічує в середині 90-х років 68 млн га. З них 41,7 млн га складає рілля землі, зайняті під сільськогосподарські культури, — 33,2 млн і пари — 8,5 млн га), а 3,5 млн га — культурні пасовища. Решта — 22,5 млн га — землі менш продуктивні і використовуються як пасовища, сінокоси, зайняті лісами (зокрема, плантації клена) тощо.

Загальна площа ріллі була достатньо стабільною до початку 80-х років, однак протягом останніх десятиліть спостерігається тенденція до скорочення парів і збільшення посівних площ. Приблизно 75 % земель, що обробляються, зосереджено у трьох степових провінціях — Манітобі, Саскачевані. Альберті.

Останні три десятиліття у сільському господарстві Канади розвивався і поглиблювався процес концентрації виробництва. До середини 90-х років кількість ферм скоротилася порівняно з 1951 р. майже вдвічі і становить 293 тисячі. Важливою ознакою сільського господарства стало швидке зростання розмірів ферм; середня площа сільськогосподарських угідь у перерахунку на одну ферму збільшилась у 2,4 рази за останні 35 років і складає 231 га, що приблизно на 1/4 перевищило площу середньої ферми в США.

Про поглиблення процесу концентрації сільськогосподарського виробництва свідчить зниження частки ферм з низьким рівнем прибутків і одночасне збільшення частки високоприбуткових ферм. За період з 1976 по 1986 рр. частка дрібних ферм, обсяг продажу яких менше 10 тис. дол., скоротилася з 45 % до 26 %, частка середніх ферм (обсяг продажу від 10 до 50 тис. дол.) скоротилася з 42 % до 34 %. Водночас швидкими темпами зростала частка великих ферм (обсяг продажу понад 50 тис. дол.) — з 13 %. до 14 %.

Сільське господарство Канади — високоспеціалізована галузь. За даними 2000 р., 3/4 товарних ферм (обсяг річного продажу понад 3,0 тис. дол.) були спеціалізованими, тобто більше 50 % прибутків від сільського господарства одержували за рахунок продажу цього виду продукції. З них 40 % господарств займались вирощуванням переважно різних видів зернових, 23 %. спеціалізувались на відгодівлі худоби. 13 % становили молочні, 6 % — свинарські ферми, 4 % орієнтувались на виробництво овочів і фруктів, а 2 % — на вирощування птиці.

У цілому частка продукції землеробства в структурі фермерських прибутків від сільськогосподарського виробництва досягає 40-45 %, а продукції тваринництва 55—60 %. Основою сільського господарства Канади лишається виробництво зерна, переважно пшениці.

На початку 2000-х років структура виробництва основних видів продукції рослинництва виглядала таким чином: на пшеницю припадало 52 %, кормове зерно 37 %, насіння 11 %. У цьому полягає головна відмінність канадського зернового господарства від американського, у якому ці частки становлять відповідно 18 %, 67 % і 15 %.

Канада є значним світовим виробником і експортером якісного товарного зерна. Пріоритетне значення надається продовольчій пшениці здебільшого сильних і твердих ярих сортів. У західних канадських провінціях при середній площі посівів під пшеницею 27,6 млн акрів (акр = 0,405 га) під твердою (Бигит) було зайнято біля 5 млн акрів а її виробництво становить до 4,5 млн тонн щорічно, тоді як у всіх країнах Європейського Союзу тільки орієнтовно 8,3 млн тонн. Всього при врожайності 889 кг/акр у середньому вирощується пшениці понад 25 млн тонн у рік. Це дає змогу займати Канаді передові позиції у світі і в її продажу за кордон, що дорівнює близько 17 % світового експорту. Урожай тільки зернових щороку становив до 50 млн тонн, а поставки первинним (заготівельним) елеваторам — понад 33 млн тонн.

Ка¬надські зерновиробники надають перевагу не розширенню земе¬льних площ під посівами, а ринковим економічним факторам оптимального вирощування зерна, що дозволяє одержувати якісну конкурентоспроможну прибуткову продукцію. Водночас у країні за тридцять років посівні площі під пшеницею зросли більш ніж удвічі як однієї із затребуваних зернових культур на світовому ринку.

Для виробництва беруть тільки сорт пшениці, що пройшов довголітню перевірку та споживчі властивості якого не гірші від попереднього сорту, стійкий до хвороб, має добрі агрономічні властивості (урожайність тощо) і обов'язково зерна нового сорту повинні зберігати ідентичність щодо трьох візуальних ознак — колір, форма та розмір. Якщо ж візуальна відповідність у сорту пшениці відсутня, то такий сорт знешкоджується. Прийнято такі форми зерен канадської пшениці: еліпсовидна, трикутна і овальна.

Щороку фахівці Канадської комісії по зерну визначають головні стандартні зразки зерна пшениці, вони включають усі фактори, які негативно впливають на його споживчі властивості — не- визрілі, морозобиті і пошкоджені борошнистою росою. Спочатку складають так звані «гідові проби», що мають по одному фактору.

Для стандартних зразків пшениці у фермерів замовляють проби зерна, аналізують їх, об'єднують, підготовляють гідові проби та затверджують у комісії. Потім від найбільш типових у країні партій нового врожаю відбирають по 50—60 кг зерна, формують обсяги у 200—250 кг і з них роблять первинні стандартні зразки (затверджуються комітетом по стандартах) усередненого зерна пшениці за поточний рік. У Канаді функціонують встановлені комісією два таких комітети — «Західний комітет стандартів» і «Східний комітет стандартів», до складу яких входять фермери, представники компаній, службовці Канадської комісії по зерну і Міністерства сільського господарства та продовольства. Одним із головних завдань комітетів є щорічне затвердження первинних і експортних стандартних зразків, що використовуються в якості візуальних еталонів для розсортування у державі зерна нового врожаю та при його реалізації. Комітети розробляють рекомендації щодо змін у характеристиках сортів і обговорюють питання якості пшениці та інших зернових культур. Згідно з дію- чими правилами, у разі зміни класу наявних товарних партій ка-надського зерна необхідно мінімізувати зменшення вартості зерна, яке експортуватиметься або використовуватиметься на внутрішньому ринку країни. Передбачено, що при віднесенні пшениці до того чи іншого класу критерієм якості є вміст білка у зерні.

На канадському ринку зерна діє багато ефективних структур, але основними з них є Канадська комісія по зерну і Канадський пшеничний комітет, який не має аналогів у світовій практиці ринків зернової продукції. Головне завдання останнього — бути лідером маркетингу зерна фермерів Прерії, він реалізує продукцію і послуги високої якості для максимізації прибутку західних виробників зерна. Комітет працює з метою встановлення шляхом державного регулювання на ринку зерна найвигідніших для фермерів цін на зернову продукцію та забезпечення конкурентоспроможності здебільшого канадської продовольчої пшениці і ячменю. Чинним законодавством передбачено, що вирощувані у Західній Канаді згадані культури можуть бути продані тільки через комітет, а чистий прибуток (реалізується не менше 75 % обсягу товарної пшениці та ячменю країни) передається виробникам зерна. Пшеничний комітет здійснює експортно-імпортні операції більш як із 70 країнами світу. Щорічні доходи комітету становлять 4—6 млрд дол., і він є однією з найбільших експортних фірм Канади та світових організацій щодо маркетингу зернових культур.

У середині 50-х років, перехідні запаси зерна США досягали близько 1 млрд бушелів (1 бушель = 36,35 л), що змусило Конгрес прийняти ряд законів стосовно цільового експортування зернових культур та допомогло країні домінувати у світовій торгівлі. І вже у 1956—1957 роках американські концесійні програми сприяли збільшенню удвічі обсягів реалізації зерна за межі держави (до 548,6 млн бушелів).

За відсутності фінансових ресурсів для конкуренції з американською системою виробництва та експортування зерна, з метою захисту фермерів, уряд Канади опрацював тимчасовий закон «Про запаси пшениці» (1956 рік) та по¬правки до Закону «Про фінансування виробників зерна у преріях». Відповідно до згаданих законів із федерального казначейства передбачалася компенсація збитків від продажу понад 178 млн бушелів зернових культур на рік. Для зберігання надлишків зерна у ці роки в країні використовувалися не тільки спеціалізовані зерносховища, а й інші приміщення. Крім того, була розроблена програма зниження виробництва пшениці «на завтра» (1970 рік), що дозволило зменшити угіддя під нею від 24,4 млн акрів до 12 млн, а річний урожай — від понад 1 млрд бушелів до 734 млн Однак на початку 70-х років Канада мала «гори» непроданої пшениці, до чого призводила також недостатня оперативність у роботі товаровиробників зерна, транспортників та працівників елеваторів.

В країні діє система блочного відвантажування продукції — транспортування зернових культур узгоджується з розкладом руху поїздів. Головним завданням працівників залізниці стало відправляння конкретних товарних партій зерна в необхідне місце і у визначений термін. У цей період канадська пшениця, що направлялася для виготовлення борошна та на експорт, була розподілена на класи, а продаж її здійснювався з урахуванням вмісту білка.

В Канаді на основі збору статистичних даних стосовно світового ринку зерна та прогнозування прийнято рішення про пріоритетне вирощування у країні пшениці, кормового зерна і олій¬них культур.

Водночас федеральний уряд затвердив програму модернізації головних ліній залізниці країни і основних терміналів. Будувалися нові елеватори, термінали, закуповувалися озерні судна. Канадським законодавством і відповідними правилами на елеваторах дозволяється мати запаси зернових у невеликій кількості (олійні культури — 2,0 %, пшениця та інші зернові — 0,5, черво- нозерна пшениця першого і другого класу — 0,25 % від можли¬вих їх обсягів зберігання). При значних порушеннях цих норм надлишки зерна передаються їх власникам, або надходять у розпорядження Канадської комісії по зерну.

В Канаді, як і у більшості передових з виробництва зерна країн світу, важливе значення приділяється оперативному та достовірному визначенню якості вирощеної пшениці, насамперед у період збору урожаю, при розподіленні її за якістю та у процесі підготування експортних партій. Для цього застосовуються аналогічні автоматизовані прилади експрес-аналізу, що дає змогу не тільки прискорити роботу лабораторій і суб'єктів підприємниць¬кої діяльності ринку зерна, а й значно (орієнтовно у 5 разів) здешевити процедури визначення якості, сприяти забезпеченню па¬ритетних умов (співставність характеристик і вартості товару) торгівлі. Товарні партії пшениці формуються за вмістом білка і їх розміщують окремо.

Незважаючи на відсутність законодавчої бази та відносно невелику (45 %) кількість фермерів, які мають доступ до мережі Інтернет, у Канаді набуває чинності система продажу електронних складських свідоцтв через банк даних. Регулярно переглядаються норми діючих стандартів на пшеницю.

З метою прогнозування валового збору зерна та врожайності щорічно за допомогою супутникової системи у країні здійснюється нагляд за посівами зернових згідно з розробленими комп'ютерними програмами. Крім того, всю інформацію щодо виробництва і ринків зерна державному статистичному управ¬лінню передають Канадський пшеничний комітет (переважно по реалізації зернових культур та стану посівів в інших конкуренто¬спроможних країнах) і Консультативна рада при Міністерстві сільського господарства та продовольства (статистика про приватний зерновий бізнес). Необхідно відмітити тісний зв'язок у роботі федерального міністерства і пшеничного комітету та удосконалену систему збору й обробки інформації, що дозволяє Ка¬наді щорічно прогнозувати попит та пропозицію на конкурентоспроможні зернові культури (особливо на пшеницю) не тільки у своїй країні, а й на світових ринках. У результаті при експортуванні основної маси канадського зерна забезпечуються найвигід- ніші періоди і місця продажу та ціни на зернову продукцію.

З виробництва деяких видів сільськогосподарської продукції у перерахунку на душу населення Канада випереджає США. Зокрема, вона посідає перше місце у світі з виробництва зерна у розрахунку на одного жителя.

Протягом 80-х років цей показник упевнено перевищував 2 тонни. Обсяги виробництва молока і молочних продуктів на душу населення у Канаді в 1,4 рази вищі, ніж у США.

Приріст сільськогосподарського виробництва у повоєнній Канаді було забезпечено шляхом розширення тваринництва. Зростання продуктивності праці пояснюється збільшенням фондоємкості цієї галузі економіки. У 1985 р. загальна вартість основних фондів (земля, будівлі, сільськогосподарська техніка і обладнання, худоба) у сільськогосподарському виробництві перевищувала 115 млрд дол., тобто збільшилась в 11,6 рази у порівнянні з 1951 р. У перерахунку на одного зайнятого цей показник, за даними перепису 1981 р., до- сяг 175 тис, дол., що було у 4,3 рази вище, ніж у промислових галузях. Таким чином, з середини 80-х років сільське господарство Канади стає одним із найбільш фондоємких виробництв, характеризується високим рівнем концентрації і спеціалізації.

Харчова промисловість посідає перше місце серед переробних галузей Канади. За обсягом виробництва у 1989 р. ця галузь (враховуючи виробництво напоїв і рибноконсервне виробництво) налічувала понад 3,6 тисяч підприємств, на яких було зайнято приблизно 230 тисяч чоловік (12 % усіх зайнятих у переробній промисловості). Питома вага продукції харчової промисловості становила — 14 % продукції всієї переробної промисловості Канади.

Галузь у цілому характеризується як висококонцентрована і високомонополізована; 75 % активів у 1987 р. було зосереджено у 50 компаній. У межах харчової промисловості налічується 18 підгалузей найбільшими з яких є: забійна і м'ясопереробна, молочна, хлібопекарська, рибопереробна. На ці чотири підгалузі припадає 50 % зайнятих, 61 % підприємств і 40 % виробничої додаткової вартості харчової промисловості.

Величина підприємств харчової промисловості коливається: чисельність зайнятих на 50 % з них не перевищує 20 чоловік, великі підприємства з персоналом понад 50 чоловік становлять трохи більше 1 %.

Завдання доведення продукції агропромислового комплексу до споживача розв'язують підприємства оптової і роздрібної торгівлі, системи громадського харчування. Наприкінці 80-х років оптова торгівля, яка здійснювала зв'язок сільськогосподарських ферм із харчовою промисловістю, налічувала близько 400 підприємств, компаній. Більшість «ланцюгових» компаній є власниками роздрібних магазинів. За канадською класифікацією, до них належать компанії, що мають не менше 4-х магазинів, поєднаних спільною назвою. «Ланцюгові» компанії домінують у канадській роздрібній торгівлі продовольством, і у період з 1975 по 1989 рр. їхня частка в загальному обсязі продажу коливалась у межах 52—55 %. Другою важливою формою організації роздрібної торгівлі продовольством є так звані «добровільні» ланцюги, які являють собою об'єднання однієї чи кількох оптових фірм, і групи, які обслуговуються ними на підставі контракту роздрібних торгівців.

Об'єднання координує функції оптової та роздрібної торгівлі, організовує спільну закупівлю і рекламу товарів, використовуючи принципи єдиного господарського керівництва при збереженні юридичної і фінансової незалежності кожного члена об'єднання. Роздрібні магазини, що входять до «добровільного» ланцюга мають єдину назву, уніфікований асортимент, спільну збутову політику, яку визначає головна оптова фірма. У 1975— 1989 рр. частка «добровільних» ланцюгів у продажу продовольства становила 41—46 %. Таким чином, ці дві форми ланцюгової організації роздрібної торгівлі продовольством забезпечують реалізацію 97—98 % харчових товарів у Канаді.

З 90-х років ланкою переробки, що найбільше розвивається, стала мережа підприємств громадського харчування, яка налічує понад 50 тисяч одиниць. Наприкінці 80-х років тут працювало 625 тисяч чоловік, тобто на 225 % більше, ніж у 1961 р. Приріст у системі громадського харчування за цей період виявився най вищим серед галузей сфери обслуговування, для яких він у середньому становив 195 %, і тим більше серед добувних (32 %) та пе¬реробних (18 %) галузей промисловості. Постійно зростає кількість підприємств: з 1978 по 1985 рр. тільки у комерційному секторі (до якого не входять підприємства громадського харчування на підприємствах, у офісах, на транспорті, у збройних силах, лікарнях і таке інше) їхня чисельність зросла з 31,6 тисячі до 50 тисяч. Усього за 1989 р. у системі громадського харчування було реалізовано продовольства на 17,3 млрд дол., тобто на 2,0 млрд більше, ніж у 1981 р. У середньому канадці купують 1/3 продовольства на підприємствах громадського харчування, серед яких провідне місце (57 % продажу) посідають ресторани. Приблизно 40 % цього обсягу припадає на ресторани на зразок «фаст-фуд». На другому місці — пункти харчування при готелях — 17 % продажу, на третьому — підприємства, що виготов-ляють різноманітні страви і напівфабрикати «на винос» (на зразок домових кухонь і магазинів «кулінарія») — 9 %. До інших належать кафетерії, кав'ярні, бари, буфети у театрах, кінозалах тощо.

Отже, сучасний агропромисловий комплекс Канади є одним із найбільших, якщо не найбільшим блоком у економіці країни і являє собою складну високоінтегровану систему, різні галузі якої структурно, технологічно і економічно пов'язані, впливають як на розвиток один одного, так і на процес еволюції всього комплексу в цілому. Невід'ємним компонентом цієї системи з моменту її зародження стали зовнішньоторговельні зв'язки, які забезпечують реалізацію продукції, що виробляється в Канаді, і компенсують нестачу різних видів продовольства на внутрішньому ринку.