15.4. Агропромислова інтеграція в Японії.

Японія пізніше, ніж інші країни, стала на шлях індустріалізації сільського господарства. У ній переважає землеробський напрямок розвитку, тваринництво розвинуто менше.

Основна сільськогосподарська культура — рис — для власного споживання не потребує ніякої переробки, тому промисловий капітал не зацікавлений в інтеграції значної частки цієї продукції.

Продаж основної маси товарної продукції рисівництва перебуває під контролем держави.

Державні органи скуповують рис у селян, а потім через оптовиків продають його у роздрібну торгівельну мережу для подальшої реалізації споживачам.

Інтеграційні процеси, як і в інших країнах; розвиваються, головним чином, у тваринницьких галузях, зокрема у виробництві бройлерів.

Найбільшого поширення в Японії набрала контрактна форма агропромислової інтеграції. Ця форма розвивається в усіх галузях сільського господарства, що постачають продукцію для переробки. У Японії агропромисловою інтеграцією найбільш широко займаються універсальні торгівельні компанії, що здійснюють як «досільського- сподарські», так і «післясільськогосподарські» функції в агробізнесі.

За останні десятиліття активізується діяльність сільськогосподарської кооперації із створення агропромислових об'єднань. Створюються :

1. кооперативні господарські комплекси з єдиною системою виробництва і переробки сільськогосподарської продукції;
2. підприємства з переробки сільськогосподарської продукції на базі продукції, що збирається сільськогосподарськими кооперативами;
3. організовуються порівняно великі кооперативні підприємства з виробництва м'ясних виробів з подальшим продажем їх через кооперативну торгівельну мережу;
4. створюються кооперативні оптові ринки і аукціони, ведеться роздрібна торгівельна мережа.

У Японії розрізняються два типи кооперативів:

1. комплекси, що поєднують різноманітні види діяльності, у тому числі й ті, які обов'язково здійснюють кредитування своїх членів та прийом від них внесків;
2. спеціалізовані, в яких господарства поєднані за видом занять, головним чином для збуту продукції.

В основі японської кооперативної системи лежить первинний сільський кооператив, що координує дії десятків фермерів, які є власниками землі.

Основні функції такого кооперативу:

1. збут продукції;
2. збереження фермерських внесків, навчання селян нових технологій; кредитування і страхування;
3. організація спільно¬го користування обладнанням і механізмами, а іноді й землею;
4. консультації і допомога в оформленні угод оренди і продажу зе-млі, що сприяє підвищенню культури землеробства і збільшенню виробництва продукції;
5. забезпечення медичного обслуговування і допомога жителям села у придбанні побутових товарів.

Первинні кооперативи об'єднуються за відповідним профілем діяльності у префектурні федерації, які створюють всеяпонські федерації. У загальнонаціональному масштабі діють Всеяпонська федерація сільськогосподарських кооперативів і Центральний кооперативний банк, що входить до числа найбільших банків не тільки країни, а й світу.

У завершальній ланці агробізнесу Японії — оптовій і роздрібній торгівлі — зростає кількість підприємств. Переважно це дрібні і найдрібніші підприємства, які мають менше 10 зайнятих чоловік, те ж стосується і підприємств громадського харчування.

Усе більшого розвитку набирають магазини самообслуговування, до яких надходять великі партії продовольчих товарів в упакованому і розфасованому вигляді із зазначенням ваги продукту та його ціна.

Значне місце в агробізнесі Японії належить універмагам, у яких є продовольчі відділи — компанії, що реалізують продовольчі товари під своєю маркою.