6.5. Хімічний комплекс України.

Хімічний комплекс – один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку, як і від розвитку машинобудування, значною мірою залежить науково-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей промисловості, транспорту, сільського господарства, оборони, побутового обслуговування та інших сфер діяльності. Він істотно впливає на рівень і темпи розвитку економіки в цілому.

Структура хімічного комплексу досить складна. До його складу входить низка спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють дуже широкий асортимент продукції і об’єднуються між собою загальною технологією. Як правило, виділяють основну (неорганічну) хімію, хімію органічного синтезу, гірничохімічну промисловість, фармацевтичну промисловість, мікробіологічну промисловість, побутову хімію. Провідне місце за обсягом виробництва, зокрема за випуском кінцевої продукції, займає основна хімія і хімія органічного синтезу.

Використання хімічної продукції в промисловості дає змогу виготовляти значну кількість високоякісних виробів, необхідних таким прогресивним галузям виробництва, як атомна енергетика, радіоелектроніка тощо. Продукція хімічної промисловості часто заміщує природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості виробів.


Україна має великі потенційні можливості для розвитку хімічної промисловості.

Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв’язку з тим, що на нього впливає велика кількість чинників: сировинний, паливно-енергетичний, споживчий.

При великих розмірах хімічних підприємств (перш за все комбінатів) та високому ступені автоматизації і механізації виробництв у цілому хімічна промисловість належить до галузей з невисокою трудомісткістю виробництва, її підприємства можна розмістити у слабозаселених районах. Винятком є виробництво хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

Споживчий чинник впливає, головним чином, на виробництво основної хімії (мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо), а також на деякі виробництва, що переробляють напів-фабрикати хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумовотехнічні вироби тощо).

Україна має потужну сировинну базу для хімічної промисловості, тобто запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей, титанових руд тощо, з основних видів мінеральної сировини в країні поки що не виявлені великі родовища фосфорної сировини (відомі лише незначні родовища фосфоритів і апатитів).

Україна має практично невичерпні запаси кухонної солі (понад 10 млрд т), більш ніж половина яких припадає на Артемівсько-Слов’янське родовище Донбасу.

Соляні пласти залягають на глибині від 80 до 500 м, їх потужність місцями досягає 20–28 м. Вони розробляються шахтним способом шляхом “вилуження” солі з наступним викачуванням розсолу. Соляні пласти цього родовища виходять далеко на північ за межі Донбасу – переважно на територію Харківської області. Тут найбільший інтерес у майбутньому може мати Єфремівське родовище. Великі родовища кухонної солі є у Закарпатті, з них з давнини розробляється Солотвинське родовище (шахтний видобуток).

У Прикарпатті є низка родовищ калійних солей, що йдуть на виробництво безхлорних добрив і магнію. Розробляються великі родовища в Івано-Франківській (Калуш) і Львівській (Стебник) областях.

Україна має дуже великі родовища самородної сірки, що відкриті у повоєнний час у Прикарпатті. Це такі родовища, як Роздольське, Яворівське (Львівська область), Немирівське, Глумаєвське (Івано-Франківська область) та ін. На базі перших двох створені великі промислові підприємства. Використовуються також відходи коксохімічної промисловості.

Що стосується розвіданих запасів фосфоритів, які йдуть на виробництво фосфатних добрив, то, як вище зазначалося, вони обмежені, а їх використання до останнього часу оцінювалося як малоефективне. Так, найбільше Кролевецьке родовище в Сумській області через глибоке залягання фосфоритів придатне лише для розробки дорогим підземним способом.

В Україні є у наявності реальні геологічні і економічні передумови для виявлення і використання нових родовищ фосфорної сировини.

Карбонатна сировина (крейда, вапняк), що використовується у хімічній промисловості, є у багатьох місцях країни (Причорномор’я, Донецько-Придніпровська низовина, Донбас тощо). Забезпечення України цим видом сировини для хімічної промисловості не є проблемою.

Хімічна промисловість використовує в значних обсягах як сировину і промислові відходи. У цьому відношенні особливо слід зазначити коксохімічне виробництво, на базі якого з вугілля (поряд з коксом, що направляється у доменне виробництво) отримують багато інших цінних продуктів: аміак, смоли, бензол тощо. Великі коксохімічні заводи збудовані поблизу основних споживачів коксу – металургійних заводів – у багатьох містах Донбасу і Придніпров’я: Горлівці, Донецьку, Макіївці, Авдіївці, Алчевську, Стаханові, Єнакієві, Маріуполі, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Кривому Розі, Запоріжжі.

Однією з провідних підгалузей хімічної промисловості України є виробництво мінеральних добрив.

Азотні добрива (аміачна селітра, карбомід, сульфат амонію тощо) отримують у результаті синтезу азоту повітря і водню, виділеного з відходів коксохімічного і доменного виробництва, а також природних газів. Підприємства, що виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу великих коксохімічних заводів у Донбасі і Придніпров’ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також на трасі газопроводів у районах інтенсивного розвитку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому районі Одеси. Поряд з добривами, як правило, виготовляють азотну кислоту і супутні продукти, що використовуються для виробництва пластмас, синтетичних волокон, кіноплівки, різноманітних барвників.

Виробництво фосфорних добрив , як правило, тяжіє до районів їх споживання (на 1 т простого суперфосфату витрачається 0,5 т сировини), їх виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівці і Одесі. Сировиною для їх виробництва до останнього часу були апатитові концентрати, що надходили з Кольського півострова (Мурманська обл. Росії). В Україні є реальні геологічні і економічні передумови для використання власних сировинних баз фосфоритів (особливо Кролевецького родовища Сумської обл.) і апатитів. Фосфорні добрива виготовляють також і в Маріуполі із томасшлаків, що їх отримують з фосфоромістких керченських залізних руд у процесі доменного виробництва.

Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті у Калуші (Івано-Франківська обл.) і Стебнику (Львівська обл.), і місцях видобутку калійних солей, що обумовлено його значною матеріаломісткістю. Калійні добрива виготовляють також на титаномагнієвому комбінаті у Запоріжжі поряд з основним виробництвом.

Україна – великий виробник сірчаної кислоти і соди. Сірчана кислота – “хліб” хімічної промисловості. Це один з універсальних хімікатів, що використовується для виробництва мінеральних (фосфорних) добрив та інших кислот у металургійній, нафтопереробній, текстильній та інших галузях промисловості – у Сумах, Костянтинівці, Вінниці та Одесі. Крім того, її виготовляють у Горлівці (“Стирол”), Дніпродзержинську (“Азот”), коксохімічних заводах Донбасу і Придніпров’я.

Содове виробництво переважно сконцентроване у Донбасі (Лисичанськ і Слов’янськ), який має великі запаси кухонної солі. Необхідні для виробництва соди вапняки виготовлюють безпосередньо поблизу содових заводів. Продукція содової промисловості (кальцинована і каустична сода, бікарбонати) широко використовується у скляному виробництві, миловарній, паперовій, фармацевтичній, харчовій промисловості, для побутових потреб населення.

Провідне місце в структурі хімічної промисловості України у новітні часи стало посідати виробництво полімерних матеріалів: синтетичних смол, різноманітних пластмас, синтетичного волокна тощо. Виробництво це дуже складне. Для нього використовується значна кількість спеціально виробленої вуглеводневої сировини, електроенергії, тепла і води.

Синтетичні смоли і пластмаси виготовляються в районі знаходження сировини в Донбасі (Горлівка, Сіверськодонецьк, Донецьк, Рубіжне), у Придніпров’ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), в Черкасах, Одесі тощо. Синтетичні смоли – це транспортабельний продукт. Вони йдуть на виробництво синтетичних волокон.

Синтетичні смоли, що виготовляються в Україні, а також переважно привізна целюлоза використовується для виробництва хімічних волокон, які виготовляють у Києві, Чернігові, Черкасах, Житомирі, Сокалі (Львівської обл.). Приблизно третина хімічних волокон, що виготовляються в країні, використовується на технічні потреби. Більша частка хімічних волокон є синтетичними.

На основі використання полімерних матеріалів у країні розвинута гумово-азбестова промисловість. Найбільші підприємства гумово-азбестової промисловості – шинний завод у Дніпропетровську і Білоцерківський завод гумовотехнічних виробів. Підприємства цієї галузі є також у Харкові, Києві, Запоріжжі, Одесі, Бердянську тощо.

Україна – значний виробник лаків і фарб. У минулому її частка становила 25% цієї продукції колишнього Радянського Союзу. Сировиною для її виробництва є природні смоли, рослинні масла, синтетичні матеріали. Асортимент продукції, що виготовляється, достатньо широкий: антикорозійні та декоративні лаки і фарби, розчинники, смоли тощо. Основну частину цієї продукції виготовляють у Донбасі (Луганськ, Донецьк) і Придніпров’ї (Дніпропетровськ, Кривий Ріг). Виробництво лаків і фарб є також у Києві, Харкові, Кременчуці, Львові, Бориславі, Івано-Франківську, Одесі, Сімферополі. У великих містах, що мають значні науково-дослідні заклади, розвинута хіміко-фармацевтична промисловість, її центри Київ, Житомир, Харків, Полтава, Луганськ, Львів, Одеса.

У цілому хімічна промисловість набула розвитку в усіх економічних районах України. На цьому тлі особливо слід відзначити Донецький, Придніпровський і Карпатський економічні райони. Найпотужніший з них – Донецький район. Його частка становить понад третину хімічної продукції, що виготовляється в країні. Особливо вирізняється Луганська область з найбільшим у країні Лисичансько-Рубіжанським промисловим вузлом хімічної спеціалізації.

У Донецькій області виділяється Горлівсько-Слов’янський промисловий вузол. У межах Придніпров’я хімічна промисловість набула розвитку в Дніпропетровській області (Дніпропетровсько- Дніпродзержинський промисловий вузол), Львівській області (Львівський, Дрогобицький, Новояворівський і Червоноградсько-Сокальський промислові центри) та Івано-Франківській області (Калуський і Івано-Франківський промислові центри). Добре розвинута хімічна промисловість у Києві, Чернігові, Черкасах, Житомирі, Рівному, Вінниці та Сумській області (Шостка і Суми), поблизу Одеси.

Хімічна промисловість є одним з найбільших забруднювачів навколишнього середовища. Водночас це по суті єдина галузь, що утилізує відходи виробництва. Оновлення та використання прогресивних технологій у хімічній промисловості дає змогу обмежити її негативний вплив на природні умови життєдіяльності населення.

У перспективі в галузях хімічного комплексу України передбачається здійснити систему заходів.

В азотній промисловості планується поетапна реконструкція та модернізація агрегатів синтезу аміаку, що забезпечить істотне зниження витрат енергоносіїв.

У виробництві фосфорних і калійних добрив передбачається впровадження сучасних технологій у видобуток та збагачення калієвмісних руд вітчизняних родовищ, а також будівництво нових агрегатів сірчаної кислоти на підприємствах-виробниках фосфорних добрив.

Велика увага приділятиметься розвитку шинної промисловості.

У перспективі планується освоєння виробництва полімерної сірки та впровадження її у виробництво шин.