13.1. Основні тенденції виробництва продовольства в різних регіонах світу.

В сучасному світі в цілому спостерігається постійне зростання, виробництва продовольства. За даними продовольчої та сільськогосподарської організації ООН — ФАО в 1990/91 роках вперше після 1986 67 років у світі вироблено продуктів харчування більше, ніж потрібно для споживання, що привело до збільшення запасів і зниження цін, особливо на пшеницю.

Так, за останні 30 з лишком років виробництво зернових збільшилося у 1,7 рази, овочів та баштанних культур у 3 рази, фруктів у 2,1 рази, маслонасіння у 3,5 рази, м'яса у 2,5 рази, молока у 1,5 рази, а виробництво шерсті дещо зменшилося.

Зростання сільськогосподарського виробництва наприкінці XX і початку XXI ст. дозволило суттєво покращити забезпечення населення земної кулі продуктами харчування. Сьогодні середньодушове споживання становить 2800 ккал. на добу, тоді як у 1950 р. при чисельності населення 2,5 млрд. чоловік воно дорів¬нювало 2450 ккал.

Разом з тим, у сучасному світі спостерігається нерівномірність у виробництві і споживанні продуктів харчування. Є дві групи країн з надлишковим та недостатнім виробництвом і споживанням продуктів харчування. До першої групи відносяться розвинуті країни — США і Канада, країни Європи, Японія та деякі інші. До другої — більшість країн Азії, Африки та Латинської Америки.

Крім того, велика різниця в доходах обумовила різкий контраст в обсягах, асортименті і якості їжі у багатих і бідних прошарків населення. За оцінкою Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН — ФАО на 20 % найбіднішого населення планети в останні роки припадало лише 1 % світових доходів, а на 20 % багатих — 86 %.

Треба також мати на увазі, що певна частина сільськогосподарської продукції використовується для промислового споживання. Крім чисто технічних культур — бавовни, льону, натура-льного каучуку, тютюну та ін. — на промислову переробку надходить частка продукції харчового сектору особливо для споживання безпосередньо у сільськогосподарському виробництві, зокрема у виробництві кормів, добрив та ін.

Наприклад, для одержання привіску 1 кг м'яса необхідно 4—5 кг комбінованих кормів, для виготовлення яких потрібна соя, кукурудза, кормове зер¬но та інші інгредієнти.

Морська риба може використовуватися для одержання добрив або в якості кормових добавок, а також у аквакультурі — для вирощування 1 кг креветок потрібно витратити до 5 кг риби.

Останнім часом у світі з'явилися прогнози, які визначають перспективи зростання виробництва продовольства і попиту на нього.

Однією з перших праць такого напрямку була книга двох американських вчених Г. Кана та С. Вінера «Рік 2000». Вони обчислили, скільки часу потрібно окремим країнам для того, щоб досягти рівня національного доходу США 1965 р., який становив 3600 доларів на душу населення. За їхніми розрахунками, Канаді необхідно для цього 12 років, Швеції — II років, ФРН — 16 років, Бразилії — 130 років, Мексиці — 162 роки, Індонезії — 593 роки. Основна ідея авторів полягала в тому, що період історичного розвитку до 2000 року буде безкризовим, без великих воєн та збройних конфронтацій і у всіх країнах зусилля буде зосереджено на внутрішньому розвитку.

Сьогодні ми вже можемо сказати, чи збулись ці прогнози. Найбільш відомою прогностичною моделлю світу є праця авторів із Массачусетського технологічного інституту та інших наукових установ США («Межі зростання»/ 1972). За розрахунками авторів цієї моделі на початку XXI століття економічне зростання наблизиться до природної межі.

На розвиток світу будуть незадовільно впливати такі фактори, як зростання забруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів, катастрофічні масштаби світового голоду та зниження народжуваності.

Потім з'явилася праця М. Месаровича і Е. Пестеля «Людство на перехресті». їхній погляд на проблему майбутнього світу значно відрізняється від попередніх авторів. Залежно від рівня розвитку вони виділяють у світі 10 різних регіонів і вважають, що в процесі глобального планування ці регіони можуть бути врівноважені й це може стати реальною основою для переходу до обмеженого зростання споживання. Вони вважають, що розвиток десяти регіонів світу має бути підпорядкований «генеральному плану». Але ці автори не дають відповіді на питання про те, як змусити окремі країни виконувати умови такого плану.

На відміну від «Меж зростання» робота колективу вчених під керівництвом лауреата Нобелівської премії Я. Тінбергена не має фатальних теорій загального краху, песимістичних передбачень, а пропонує засоби вирішень, необхідних для уникнення небезпеки, що наближається:

1. Зниження темпів зростання попиту на продовольство шляхом регулювання народжуваності, або за рахунок використання більш ефективних методів господарювання.
2. Поліпшення розподілу продовольства, в процесі якого, країни, населення яких недоїдає, отримали б більше продуктів за рахунок тих країн, що мають надлишки продуктів харчування.
3. Збільшення виробництва продовольства.

На закінчення розгляду цього питання слід відмітити, що статистичні дані не підтверджують теорії Мальтуса, який доводив, що населення в світі зростає в геометричній прогресії, а виробництво продуктів харчування — в арифметичній. Після Другої світової війни виробництво продуктів харчування в світі випереджало зростання народонаселення вдвічі.

За розрахунками фахівців, продовольчий потенціал Землі, інакше кажучи, можливості нашої планети нагодувати людей, складає близько 1 трлн чоловік.