13.3. Концептуальне визначення продовольчої проблеми.

Проблема голоду і недоїдання має соціально-економічне походження. В «Декларації Белладжіо», з одного боку, мова йде про фізичну природу і наслідки голоду і недоїдання, а з іншого — підкреслюється соціально-економічний характер цього явища і підкреслюється, що голодуючі та недоїдаючи — це бідняки, які не мають достатніх коштів.

У міжнародній статистиці визначений певний мінімум доходу на душу населення у світі в цілому, який забезпечує харчуванням, достатнім для нормальної життєдіяльності і роботи. Люди, які мають доход нижче цього мінімуму, вважаються потерпаючими від голоду різного ступеня гостроти. Світовий банк визначив такий мінімальний рівень доходу у 370 дол. на душу населення на рік. За розрахунками цього банку, число людей з мен¬шим річним доходом у країнах, що розвиваються, складало у 1985 р. 1,12 млрд чол. Людей, які одержують на душу річний доход 275 дол. і менше, тобто дуже бідних, які потерпають від сильного голоду, у всіх країнах, що розвиваються, налічувалося 633 млн.

Вважається, що саме використання, показника доходу на душу населення означає вже визнання соціально-економічної природи голоду.

Для оцінки голоду як фізичного або біологічного поняття ви-користовуються показники медичних норм споживання продуктів харчування, які виражаються в калоріях. Найбільш поширеною і визнаною вважається норма (головним чином для індустріально розвинутих країн) у 2300—3000 ккал на день при 90 г білка, з яких не менше половини повинні бути тваринними. Відома і інша норма у 2600 ккал. на день при 70 г білка. В деяких країнах, що розвиваються, (наприклад в Індії) використовуються ще більш низькі норми. Всіх, хто споживає калорій і білка менше норми можна вважати недоїдаючими. Використання у розрахунках різних середніх норм споживання на основі різної методики підрахунків і різної її аргументації створює обманливу видимість можливості простого технократичного вирішення проблеми.

Так, «Декларація Белладжіо» вважає, що цілком досяжне у короткий час:

1. покінчити зі смертністю від голоду,
2. врятувати від голоду половину бідних сімей,
3. зменшити в два рази недоїдання матерів і малих дітей,
4. усунути недостачу йоду і вітаміну А в раціонах. Причому останнє повинне бути досягнуте шляхом простої добавки до їжі хімічно чистих йоду і вітаміну.

Дослідники світової продовольчої проблеми виділяють п'ять її основних складових:

1. Медичний, або фізичний вимір продовольчої проблеми. Виражає продовольчу проблему через співвідношення наявних продовольчих ресурсів або здатності їх виробити і чисельності населення Землі, регіону або країни, не обумовлений існуючими або існувавшими суспільно-економічними формаціями. Іноді це співвідношення називають біномом Мальтуса, він вперше співставив ці два показники. Це співвідношення передбачає, що національні уряди, міжнародні організації або механізми цілком здатні конт¬ролювати і регулювати виробництво, розподіл і споживання продовольства в будь яких соціально-економічних умовах. Під тиском глобалізаційних тенденцій світового розвитку цей вимір продовольчої проблеми зростає у глобальну проблему, яку доведеться вирішувати майбутньому світовому співтовариству.
2. Продовольча проблема феодалізму. Вона все ще існує подекуди в світі у вигляді пережитків. Для цієї проблеми характерна диференціація виробництва і розподілу між селянами і латифундистами (поміщиками), яка тісно пов'язана і обумовлена відносинами особистої залежності.
3. Продовольча проблема капіталізму. Для неї характерні дві основні риси: висока диференціація у розподілу і споживанні продовольства (у найбільш розвинутих країнах головним чином за якістю і складом раціону) і функціональна роль голоду або нестачі продовольства як фактора примусу до праці, особливо важ¬кої або непрестижної. Можливо, саме ця роль голоду і недоїдан¬ня в економічному процесі і є головною причиною невирішеності сучасної продовольчої проблеми.
4. Продовольча проблема соціалізму. Має свої власні характерні риси: жорстке державне регулювання і контроль над виробництвом і розподілом продовольства, зрівняльний розподіл, зростаючий дефіцит, систематичне зникнення з продажу то одного, то іншого виду продовольства. Середні показники споживання були відносно високими у порівнянні з рівнем економічного розвитку Радянського Союзу, але магазини порожніли з кожним роком. Величезні черги і продаж з-під прилавку стали звичайним яви¬щем; постійний дефіцит продовольства став одним з факторів, які сприяли занепаду і загибелі соціалізму в СРСР та інших державах. Це випливало з самої глибинної природи соціалізму, який відкидав ринкові відносини і стимули.
5. Продовольча проблема у країнах, що розвиваються, являє собою суміш рис продовольчої проблеми капіталізму і докапіталістичних формацій і може бути зрозумілою як проблема перехідних суспільств.

Продовольча проблема в Україні полягає в тому, що внаслідок різкого падіння обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та основних видів продуктів харчування з одного боку і низької платоспроможності населення — з другого, споживання продовольства знизилось до критично небезпечного рівня. Ця проблема може бути вирішена на основі досягнення балансу між обсягами виробництва продовольчої продукції і купівельною спроможністю населення. Розв'язання цієї проблеми може бути тільки на основі переходу агропромислового виробництва до ринкових відносин.