13.2. Масштаби голоду і недоїдання. Продовольча безпека країни.

І все ж сьогодні в світі існує продовольча проблема. Достатньо навести такі дані: біля 1 млрд чоловік потерпає від низького рівня забезпечення продовольством; від голоду та хвороб, спричинених постійним недоїданням на землі кожної доби вмирає 10 тис. чоловік, а близько півмільярда голодує..

Два регіону світу — Південна Азія і Африка на південь від Сахари зазнають хронічної нестачі продовольства, яка за несприятливих кліматичних умов — затримці періоду мусонних дощів, посусі, повенях і т.п. перетворюється у масовий голод мільйонів людей.

За масштабами голоду особливо відзначається Африка, де виробництво продовольства на душу населення не збільшується, а за деякими даними навіть зменшується. Але голод не обходить і інші регіони і країни. Так, відомо про масовий голод у Північній Кореї, де, за оцінками, вже померли сотні тисяч чоловік.

Масовий голод може бути викликаний двома основними причинами: по-перше, тимчасовими порушеннями «нормальних» кліматичних умов у тому чи іншому регіоні або країні; по-друге, існує перманентний, «хронічний» голод, який є результатом відсталого стану економіки країни.

Дослідники цієї проблеми (особливо хронічного голоду) відзначають, що у науковій та міжнародній статистиці зазвичай відсутні цілком достовірні дані про число фактично голодуючих або недоїдаючих. Це пояснюється тим, що досі не розроблені єдині для всього світу норми споживання продовольства, які відповідають медичним стандартам або рекомендаціям, а розрахунки на основі даних про продовольчі ресурси і чисельність населення країни, значно відрізняються від фактичного споживання.

Для того, щоб мати уяву про еволюцію продовольчої проблеми у другій половині XX ст. наведемо дві оцінки продовольчого становища у світі, розділеним періодом приблизно у 40 років.

Перша належить відомому бразильському вченому Жозе де Кастро, який у 1952 році опублікував книгу «Геополітика голоду» (у російському перекладі «География голода»).

У цій книзі автор так оцінював післявоєнну продовольчу ситуацію в світі. Важко пояснити і ще важче зрозуміти той дивовижний факт, що людина, яка претендує на вищість над іншими живими істотами, яка одержала стільки перемог у боротьбі з силами природи, яка проголосила себе її паном, так і не досягла вирішального успіху у боротьбі за власні засоби до існування.

Досить сказати, що після тривалого періоду часу, який вимірюється декількома сотнями тисяч років боротьби виявляється, що у наш час, згідно зі строгими науковими спостереженнями, біля двох третин населення світу існує в умовах постійного голоду, що біля півтора мільярдів людських істот не мають засобів, щоб вирватися з лабетів самого страшного з усіх соціальних «зол». (Jose de Castro. Geopolitical del Hambre. La Habana. 1967 р. 27)

Така похмура картина голоду і недоїдання продовольства на землі вимальовувалась на середину XX ст. А як змінилась ситуація на кінець XX ст.? Відповідь на це питання можна знайти, якщо ознайомитись з результатами багаторічних досліджень так званої Світової програми боротьби з голодом, в якій брали участь багато які провідні вчені майже з усіх країн світу. У концентро¬ваному вигляді вони були опубліковані в документі, відомому як «Декларація Белладжіо» (у цьому італійському курортному містечку наприкінці 1989 р. відбулась міжнародна неурядова конференція з питань боротьби з голодом.

У цій декларації продовольча ситуація у світі на кінець 90-х років, щодо поширення голоду і недоїдання, характеризується такими показниками:

мільярд людей на землі не має грошових коштів, достатніх для придбання продовольства, яке забезпечує нормальну працездатність;
половина з них досить бідні навіть для купівлі продовольства, щоб підтримати мінімальну життєву активність;
одна дитина з шести народжуваних на землі важить менше, ніж необхідно для нормального розвитку, кожна третя не набирає нормальної ваги до 5 років;
сотні мільйонів людей потерпають від анемії, базедової хвороби та асиметричності зору через споживання їжі, яка не містить необхідної кількос¬ті заліза, йоду або вітаміну А. (Overcoming Hunger in the 1990s. The Bellagio Declaration). Критично небезпечним вважається рі¬вень споживання продовольства у половинному обсягу від науково обґрунтованих раціональних нормативів.

Країни, які не можуть забезпечити за рахунок власного виробництва належний рівень харчування для своїх громадян опиняються у продовольчій залежності від більш розвинених держав. В зв'язку з цим існує поняття продовольчої безпеки країни.

Експертами ФАО розроблені критерії згідно з якими стан продовольчої безпеки країни оцінюється за двома показниками: обсяг перехідних / до наступного врожаю/ запасів зерна, які не повинні бути меншими від 17 % потреб /приблизно двохмісячна норма споживання/, і рівень його виробництва на душу населення. Сьогодні більшість країн не має цих показників.

Відповідно до світових критеріїв продовольчої безпеки країни гранично-критичне значення імпорту не повинно перевищувати 30 %. У протилежному випадку це означатиме втрату продовольчої незалежності та безпеки держави.

Обсяги закупівлі продуктів харчування за кордоном продовольчо залежними країнами збільшуються, і це стимулює агробізнесові структури держав-експортерів до нарощування їх виробництва. В результаті країни-імпортери витрачають обмежені власні та позичені валютні кошти на закупівлю продовольства, а не сучасних агротехнологій і агрохімікатів, стійких до шкідників та хвороб сортів рослин, нових породних ліній тварин, птиці тощо, таких потрібних для піднесення власного сільського господарства.