13.4. Цілі продовольчої та сільськогосподарської організації ООН — ФАО та інших міжнародних організацій.

Для вирішення продовольчої проблеми Організацією Об'єднаних Націй у 1945 році було створено продовольчу та сільськогосподарську організацій — ФАО. До її складу входить 170 держав і Європейський Союз. У 2003 році Україна стала членом ФАО. 26 листопада 2003 року Верховна Рада України при¬йняла статут ФАО.

Головна мета ФАО — ліквідація голоду й покращення харчування через підвищення продуктивності сільського господарства, рибальства й лісництва та через справедливий розподіл продовольства.

Функції ФАО:

розробка й здійснення програм допомоги сільському господарству;
надання консультацій урядам з питань політики й планування в галузі сільського господарства;
аналіз і розповсюдження інформації про сільське господарство й продовольчу ситуацію в світі;
обговорення на міжурядовому рівні проблем продовольства й сільського господарства.

Особлива увага приділяється раціональному використанню ресурсів земельних, водних, біологічних. Розробляються і реалі¬уються програми інвестицій у сільське господарство.

Діяльність ФАО здійснюється в двох напрямках:

регулярні програми, що фінансуються ФАО, спрямовані на організацію консультацій та послуг членам організації;
програми на місцях, що фінансуються національними трастовими фондами, ПРООН і ФАО, забезпечують надання допомоги урядам і сільському населенню.

Джерелами фінансування коштів для реалізації програм є:

внески держав-членів;
трастові фонди членів;
ПРООН;
внески Світового банку.

Вищим органом ФАО є конференція. Перша світова продовольча конференція відбулася після заснування ФАО у 1974 р. у Римі за участю 134 держав.

У прийнятих документах ця конференція визначила заходи з розв'язання світової продовольчої проблеми, основними з яких є:

Тісна координація національних та міжнародних акцій.
Остаточного вирішення світової продовольчої проблеми можна досягти тільки при великомасштабному збільшенні виробництва продуктів харчування, що перевищує темпи зростання населення. Якою значною не була продовольча допомога, її недостатньо для радикального розв'язання проблеми. Зростання виробництва продуктів харчування може бути досягнуте не тільки шляхом технічного прогресу та збільшення капітальних вкладень у сільське господарство, а й шляхом здійснення економічних та соціа¬льних реформ.
Необхідна надійна система забезпечення гарантій від виникнення тимчасового дефіциту продовольства та поширення голоду. Такі гарантії повинні включати:

розробку та міжнародну координацію національної політики створення резервів сільськогосподарських продуктів;
розробку довгострокової політики з надання допомоги бідним країнам;
розробку систем, що сприяють більш ефективному витрачанню продовольчої допомоги, наданої у разі стихійних лих;
створення такої системи інформаційної служби і прогнозування в галузі продовольства та сільського господарства, яка може ефективно спостерігати за виробництвом, створенням запасів, цінами, експортними можливостями та імпортними потребами щодо найважливіших видів продовольчих товарів і матеріально- технічних засобів, за метеорологічними прогнозами на урожай.

Для збільшення виробництва продовольства і створення систем, що гарантують від виникнення його дефіциту та голоду, необхідно забезпечити відповідні матеріальні засоби і надати політичну підтримку. Для цього слід:

забезпечити відповідність між попитом та пропозицією продовольчих товарів. З цією метою необхідно створити міжнародний фонд розвитку сільського господарства в країнах, що розвиваються;
організувати міжнародну діяльність із створення страхових продовольчих фондів для надання допомоги країнам, що розвиваються, а також тим, які потрапили у скрутне становище.

Необхідно стабілізувати торгівлю сільськогосподарськими товарами і покінчити з дискримінацією країн, що розвиваються.
Необхідно створити Світову продовольчу Раду, яка б змогла стати механізмом координування політики ООН та роботи її організацій у галузі продовольства.

Конференція заклала основи більш справедливого регулюван¬ня світової продовольчої проблеми як з політичної, так і з економічної точки зору.

Крім цієї конференції за минулий період відбулися Міжнародна конференція з харчування (1994 р.), та Світова зустріч на вищому рівні з продовольчого забезпечення (1996 р.). Для розподілу продовольчої допомоги ще у 1962 році була заснована Світова продовольча програма, яка є організаційним елементом системи ООН. Її головна мета надання продовольчої допомоги країнам, які мають низький економічний рівень розвитку, або потерпають від стихійного лиха. Фінансування цієї програми здійснюється, в основному, за рахунок країн-донорів, які надають або грошові кошти, або продовольчі товари. Для того, щоб допомога була стабільною й не залежала від несподіванок, при цій програмі засновано Міжнародний надзвичайний резерв, який контролює необхідні запаси про-довольства; ці запаси зберігаються в країнах-донорах і в разі потреби негайно надходять у розпорядження програми.

До складу ФАО входить також інвестиційний центр, який сприяє розробці інвестиційних програм для країн, що розвиваються.

ФАО здійснює значну інформаційну програму в галузі продовольства й сільського господарства через, розташований у Римі Світовий центр сільськогосподарської інформації. Діяльність цього центру поділяється на два напрямки:

Глобальна система інформації про продовольство й сільське господарство (відомості про негативні явища в галузі з метою їх попередження або знешкодження);
Система географічної інформації (дані про земельні, біологічні та водні ресурси). Крім того, для здійснення контролю за продовольчою ситуацією в світі діє Міжнародна інформаційна система з продовольчої допомоги.

В 1977 році було засновано Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку, до якого увійшли 158 держав, і головна мета якого-сприяння розвитку сільського господарства в країнах, що розвиваються, для подолання голоду й злиденності.

Цей фонд виконує такі функції:

надання позик і кредитів на пільгових умовах для здійснення проектів і програм по удосконаленню виробництва продовольства в країнах-членах;
фінансування розвитку сільських районів і населених пунктів;
надання фінансової допомоги дрібним фермерам і безземельним селянам в країнах, що розвиваються.

Таким чином, багато які рішення, які були визначені у документах Світової продовольчої конференції 1974 року вже виконані.