1.4. Тенденції й закономірності розміщення продуктивних сил та регіонального розвитку в трансформаційному періоді

Розміщення продуктивних сил складається під дією певних закономірностей – багаторазової повторюваності внутрішніх, суттєвих і необхідних причинно-наслідкових зв’язків, що викликаються впливом факторів розвитку виробництва. Вони поділяються на загальні і специфічні. Перші діють у будь-якому товарному виробництві взагалі. Специфічні закономірності властиві певним суспільно-економічним формаціям і типам господарської діяльності.

Закон розглядається наукою як необхідне, суттєве, стійке, повторюване відношення між явищами в природі і суспільстві. Закономірність – об’єктивно існуючий повторюваний, суттєвий зв’язок явищ природи і суспільного життя. Між законами і закономірностями існує найтісніший взаємозв’язок.

Всі закони і закономірності – відношення об’єктивні, вони проявляються незалежно від волі і свідомості людей. Закономірності розміщення продуктивних сил виявляються відношеннями між виробничою діяльністю людей і територією, на якій ця діяльність проходить. Пізнання і практичне використання закономірностей дозволяє вибрати найефективніші варіанти розміщення виробництва, цілеспрямовано організувати територію відповідно до вимог регіональної політики. Така свідома розробка заходів, спрямованих на організацію території відповідно до закономірностей розміщення, називається принципами розміщення продуктивних сил. Формування конкретних принципів розміщення продуктивних сил досить часто випливає із змісту відповідних закономірностей. Тому ігнорування закономірностей веде до великих економічних втрат.

Основні закономірності розміщення продуктивних сил, що виявлені в процесі вивчення господарських комплексів:

1. Закономірність територіального поділу праці. Територіальний поділ праці є процесом спеціалізації певної території (групи країн, однієї країни чи її районів) у виробництві певних видів продукції і послуг на основі розвиненого обміну. У результаті територіального поділу праці в народному господарстві формується така територіально-галузева структура, яка відповідає природним, демографічним, економічним і соціальним умовам району і потребам міжрегіонального ринку.

2. Закономірність регіональної інтеграції господарства передбачає встановлення тісних економічних зв’язків між районами. Вона реалізується шляхом поєднання елементів суспільного господарства – локальних і регіональних форм територіального зосередження людської діяльності в процесі територіальної організації виробництва. Внутрірайонна інтеграція означає поєднання елементів суспільного господарства району в єдину цілісну систему – територіальну систему продуктивних сил. Її результат – формування суспільно-господарського комплексу району, що має складну структуру і міцні виробничо-економічні зв’язки.

3. Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил проявляється на основі таких основних груп взаємозв’язків: між галузями спеціалізації, допоміжними і обслуговуючими; між виробництвом і природними ресурсами району; між виробництвом і трудовими ресурсами; між виробництвом і невиробничою сферою; між виробництвом і територією. Елементарний виробничий зв’язок між підприємствами, що виконують певні функції під час виробництва спільного кінцевого продукту називається виробничим комплексом. Підприємства здебільшого спеціалізовані і обмінюються між собою комплектуючою продукцією, але вони не обов’язково мають територіальну спільність, а можуть бути на значній відстані. П.М.Алампієв назвав такі утворення елементарними техніко-економічними комплексами. Вони є “тими основними структурними елементами, тими клітинками, з яких складається тканина економічного району”.

TBK за масштабами дуже різні: від великих (районних) форм до дрібних – локальних. У районному TBK завжди можна виявити поєднання певних промислових центрів і вузлів, спеціалізованих і багатогалузевих утворень, що доповнюють один одного в процесі територіального поділу праці. Найвищий рівень розвитку комплексності досягається в народногосподарському комплексі країни.

Комплексний розвиток означає пропорційність, збалансованість між природними ресурсами, трудовими ресурсами, виробничою і невиробничою сферами, між різними групами галузей (спеціалізації, доповнюючими та обслуговуючими), а також внутрігалузевих груп.

В умовах перебудови економіки підхід до комплексності має передбачити таку схему: галузь – матеріальне виробництво – господарський комплекс.

Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил відображає об’єктивну тенденцію суспільного виробництва до зосередження в обмеженому просторі і проявляється у підвищенні виробничого навантаження на одиницю площі. Дія цієї закономірності географічно проявляється у формуванні територіальних утворень елементів виробництва, а економічно – у формуванні агломераційного ефекту (взаємне розміщення сумісних об’єктів в одній точці).

Територіальна концентрація дозволяє підвищити коефіцієнт забудови території, створювати міжгалузеві допоміжні виробництва, єдині очисні споруди, формувати цілісну виробничу інфраструктуру і групові форми розселення. Вона сприяє розвитку важливих напрямків науково-технічного прогресу – електрифікації, механізації, автоматизації і хімізації виробництва.

Територіальна концентрація виробництва і населення обумовлюється особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним положенням, загальною економічною ситуацією, а також історико-економічними особливостями розвитку території. Цей процес найчіткіше проявляється у формуванні промислових утворень – центрів, вузлів, агломерацій, технополісів аж до урбанізованих зон. Однак надмірна концентрація продуктивних сил у деяких регіонах призводить до зниження ефективності суспільного виробництва і може перетворити територію в зону екологічного лиха.

Діалектична єдність процесів розселення і діяльності людини з відповідною територією розкриває особливості розміщення продуктивних сил та всі аспекти їх диференціації. Суть цієї закономірності полягає в тому, що будь-яка територіальна система продуктивних сил (район, країна, група країн) об’єктивно диференціюється на частини. При цьому зберігається територіальна цілісність об’єкта. Отже, будь-яка господарська територія завжди не однорідна з точки зору розміщення продуктивних сил. Диференціація території з її господарством зумовлюється цілою низкою причин і, зокрема, головною – дією процесу територіального поділу праці.

Територіальна диференціація продуктивних сил найчастіше проявляється у формуванні територіальної структури виробництва і розселення. Населені пункти виступають ядрами діяльності людини. Навколо цих ядер формуються певні елементи територіальної структури господарства.

4. Закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів. Її дія проявляється в процесі територіального поділу праці, територіальної концентрації продуктивних сил та інтеграції виробництва. Оскільки між регіонами країни існують досить значні відмінності у забезпеченні природними ресурсами, матеріально-технічною базою, трудовими ресурсами, економічними і соціальними умовами, рівні їх соціально-економічного розвитку різні. Це повинно враховуватись при розміщенні продуктивних сил і при проведенні регіональної економічної політики держави. Закономірність полягає в тому, що рівні соціально-економічного розвитку регіонів у процесі посилення взаємозв’язків між ними мають тенденцію до зближення.

Зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів не означає, що всі вони на певному етапі розвитку матимуть однакові показники. Такого бути не може через те, що у кожному з них відбуваються соціально-економічні, політичні, демографічні процеси, які істотно впливають на характер виробництва і відтворення. Будь-який регіон – це динамічна територіальна система і, за певних сприятливих умов, вона може розвиватись прискореними темпами, випереджаючи інші регіони. Економічна політика держави повинна бути спрямована на те, щоб не допустити надмірних розривів між найбільш розвиненими регіонами і тими, що мають найнижчі показники розвитку економіки.