1.6. Теорії та концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки
Пріоритетним напрямом соціально-економічного розвитку України є регіональна стратегія розвитку, в основу якої покладені сучасні теорії регіоналізму, що функціонують в умовах постіндустріального суспільства.
Розробкою регіональних теорій та концепцій розміщення продуктивних сил займалися як економгеографи, так і економісти. Класиками регіональної науки є німецькі вчені Йоганн Тюнен, Альфред Вебер, Вільгельм Кристаллер, Август Льош; російські вчені Н.Н.Баранський, Н.Н.Колосовський та ін. У різних країнах пріоритет надавався різним напрямам регіональної теорії. Найсильніші наукові школи склалися в Німеччині, Швеції, Великобританії, США, Франції.
(Вставити презентацію «Видатні економ географи світу»)
Виділяють такі напрями і теорії регіональної науки:
Географічний детермінізм – форма натуралістичних учень, де провідна роль у розвитку суспільства та нації відводиться географічному положенню та природним ресурсам (Монтеск’є, Е.Реклю).
Енвайронменталізм – наукове вчення, що пояснює міжнародний поділ праці різницею у природному середовищі (Сміт, Е.Хентингтон). Е.Хентингтон розробив теорію “кліматичних оптимумів”, згідно з якою найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані у помірному поясі.
Штандортні теорії розміщення виникли у XIX ст. і зв’язані з іменами І.Г. фон Тюнена, В.Лаунхардта,А.Вебера. Основними особливостями цих теорій є розгляд одного, окремо взятого сільськогосподарського чи промислового підприємства; припущення, що дані за всіма факторами розміщення можна зібрати, узагальнити й отримати точну відповідь про оптимальне місце будівництва підприємства (розміщення виробництва).
Термін “регіональна наука” ввів американський економіст Уолтер Айзард, який вважав, що це поняття є ширшим за регіональну економіку. Регіональна наука має вивчати простір, регіони (райони), локації (місце розташування) та їх системи. Найвидатнішими представниками регіональної науки є П.Хаггет (Англія), У.Айзард (США), В.Леонтьєв (США), які видали низку праць із регіонального планування й економічного прогнозування.
У. Айзард є автором таких наукових праць: “Розміщення і просторова економіка” (1956 р.), “Методи регіонального аналізу: вступ до науки про регіони” (1961 р.), “Загальна соціальна і регіональна теорія” (1968 р.).П.Хаггетом у працях “Просторовий аналіз” (1965 р.), “Моделі в географії” (1971 р.) розроблена теорія просторової організації суспільства, моделювання процесів на основі мінімізації затрат сил і часу під час переміщення на найкоротші відстані. В. Леонтьєв розробив методи вивчення міжгалузевих зв’язків і міжгалузевого балансу за схемою “витрати – випуск” і є автором “Дослідження структури американської економіки” (1958 р.). Основним недоліком моделей типу “витрати – випуск” для пояснення регіонального зростання є відсутність можливості повною мірою враховувати господарську динаміку.
У. Айзард та В. Леонтьєв на початку 50-х років розробили перші багатогалузеві моделі міжрайонних зв’язків.
Теорія ринків збуту пов’язана з працями таких видатних вчених: Август Льош та Вільгельм Кристаллер. А.Льош розглядав теоретичні проблеми розміщення господарства в цілому, в масштабі всієї країни, а тому багато уваги приділяв економічним районам. Вирішуючи проблеми розміщення виробництва, він сконцентровував увагу на ринках збуту готової продукції. Основними факторами розвитку він вважав ринок збуту товарів; інтереси національного господарства; максимальний прибуток; транспортний; сировинний. В. Кристаллер створив і обгрунтував теорію “центральних міст”, тобто міст, які забезпечують навколишній простір товарами та послугами; визначив роль міст і агломерацій у формуванні ієрархічної територіальної структури країни.
Геополітика – це напрямок, який досліджує політику держави щодо довкілля та розглядає проблеми, які виникають внаслідок просторових відносин. Вперше цей термін увів Р.Челлен (наукова праця “Великі держави” (1910 р.), а розвинув Ф.Ратцель (наукові праці “Антропогеографія” у 2 т., “Політична географія” (1987 р.).
В останні десятиліття розвивалися концепції територіально-виробничого комплексоутворення і “полюсів зростання”. В основу теорії територіально-виробничих комплексів, розроблену в працях Н.Н. Колосовського (1969 р.), покладено технологію енерговироб-ничих циклів. Н.Н. Колосовський ще в 40-х роках досліджував систему територіальних комплексів районного масштабу, створив фундамент для розробки теорії ТВК (територіально-виробничих комплексів). Вчений розробив метод енерговиробничих циклів, який став основним для економіко-географічної характеристики районів і дозволив чіткіше виявити структуру господарства та виробничі зв’язки всередині районів.
Вагомий внесок у розробку теоретичних і прикладних проблем регіональної економіки зробили відомі українські вчені-економісти Б.М. Данилишин, М.І. Долішній, С.І. Дорогунцов, І.І. Лукінов, Я.Б. Олійник, В.І. Павлов, В.М.Трегобчук, М.І. Фащевський, М.А. Хвесик, Л.Г. Чернюк, Н.Г. Чумаченко та інші, праці яких є основою дляобгрунтування регіональної стратегії розвитку.