8.2. Проблеми спеціалізації і комплексно-пропорційного розвитку економічних регіонів України.

Економічні райони України відрізняються між собою абсолютними показниками розвитку виробництва, специфікою галузевої структури господарських комплексів, рівнем територіальної концентрації виробництва, системами розселення, проблематикою перспективного розвитку. В умовах ринкових відносин важливо забезпечити раціональне розміщення продуктивних сил в усіх районах з урахуванням природних і штучних ресурсів, економіко-географічного і транспортного положення, а також функціонування ринку.

Найрозвиненішим районом України є Донецький. Він характеризується найвищою територіальною концентрацією індустріального виробництва і виділяється високим рівнем розвитку сільського господарства. На території району виявлені великі запаси цінних корисних копалин, що обумовило розвиток ресурсомістких галузей важкої промисловості. Центральна частина Донецької і суміжна з нею західна територія Луганської області є однією з найбільших високоурбанізованих зон в Україні.

Генеральним напрямком соціально-економічного розвитку Донбасу є вдосконалення структури виробництва на базі переважного використання інтенсивних факторів, ефективного функціонування виробничого і науково-технічного потенціалу, раціонального використання природних і трудових ресурсів. По-перше, високий рівень концентрації виробництва і населення в районі, інтенсивне залучення в господарський обіг природних і економічних ресурсів, переважання в галузевій структурі промислових галузей важкої індустрії призвели до негативних наслідків економічного і соціального характеру. Насамперед, слід звернути увагу на забруднення атмосферного повітря підприємствами чорної металургії. По-друге, гостро стоїть проблема забезпечення промисловості Донбасу водою, тому в процесі реконструкції підприємств необхідно зважати на дефіцит водних ресурсів і орієнтувати промисловість у майбутньому на те, щоб обмежити розвиток водомістких виробництв. Це стосується, в першу чергу, виробництва прокату. Йдеться про виведення з експлуатації зношеного устаткування і докорінну технічну реконструкцію лише тих підприємств, де є можливість впровадження ефективних технологій. По-третє, вкрай необхідно провадити структурну перебудову промислового виробництва, а також ліквідувати існуючі диспропорції у розвитку галузей і територіальної структури шляхом випереджального розвитку, в першу чергу, трудомістких галузей обробної промисловості, що використовують жіночу працю, а також деконцентрації промисловості у низці промислових вузлів. Вирішити ці складні питання можна за умови обмеження розвитку в районі енергомістких і водомістких виробництв, всебічного врахування при розміщенні об’єктів природно-ресурсного і екологічного факторів, вивчення трудоресурсного потенціалу. Важливою умовою ефективного функціонування промисловості Донбасу є докорінна реконструкція і технічне переоснащення діючих підприємств. Більшість провідних галузей промисловості працюють на старих основних фондах, що унеможливлює досягнення високої продуктивності праці і підвищення якості продукції. Особливо важкі умови склалися у вугільній промисловості Донецької та Луганської областей. Підвищення ефективності вугільної промисловості Донбасу реально можливе тільки за рахунок впровадження науково-технічного прогресу, створення великих сучасних шахт у найперспективнішому Західному Донбасі. Одночасно передбачається вивести зі складу діючих шахти, на яких видобуток вугілля неефективний. Це обов’язково призведе до вивільнення з вугільної промисловості значної кількості робітників. Тому постає ще одна проблема – перекваліфікація робочої сили і її працевлаштування в інших галузях. Очевидно, доведеться вирішувати досить складне завдання переспеціалізації центрів вугільної промисловості.

Промисловість Донецького району довгий час мала однобічну галузеву структуру, що орієнтувалась, головним чином, на сировинну базу (запаси вугілля, руд деяких металів, хімічної мінеральної сировини, нерудної металургійної сировини). Така структура була закладена в умовах колишнього СРСР і нав’язана цьому регіону “зверху”. Вона відзначалася досить великими масштабами споживання палива, електроенергії, металу, води, земельних ресурсів, що призвело до сильного негативного впливу на навколишнє середовище. Ресурсомісткі галузі Донбасу довгий час стримували розвиток всіх інших, що могли б розвиватись, не зашкоджуючи природі. Сьогодні вони потребують великих інвестиційних вкладень, яких у держави немає. Отже, єдиний шлях виведення промисловості Донбасу з глибокої кризи – структурна перебудова і забезпечення якісних змін у промисловому виробництві.

Другий індустріальний район України – Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька області). Його вигідне транспортне положення (територією району проходить нижня течія судноплавного Дніпра, територія виходить на півдні до Азовського моря) багато в чому сприяло розвитку економічних зв’язків з іншими районами. Найінтенсивніші вони з Донецьким районом (обмін паливом і залізною рудою для розвитку в обох районах чорної металургії повного циклу). Провідною галуззю індустріального виробництва Придніпровського району виступає машинобудування і металообробка. Район також є великим виробником зерна, соняшнику, м’яса, молока, фруктів. Він характеризується високою землезабезпеченістю на одного працю-ючого в сільському господарстві.

Характерною особливістю розвитку промисловості Придні-пров’я є те, що у двох галузях – чорній металургії та у металомісткому машинобудуванні зосереджено 3/4 основних промислово-виробничих фондів і 70% індустріальних робітників. Такий гіпертрофований розвиток цих галузей негативно впливає на формування сучасних виробництв середнього і точного машинобудування і створює низку екологічних проблем у регіоні. Однобічна орієнтація промисловості району на видобуток залізної руди та виплавку чорних металів зумовила нагромадження відходів виробництва, що залежуються на родючих землях і є забруднювачами навколишнього середовища. Отже, необхідно розробити програму реконверсії структури промисловості та рекультивації земель, порушених в ареалах видобутку залізної руди у Криворізькому басейні.

Наступний розвиток продуктивних сил Придніпров’я значною мірою залежить від вирішення проблем великих промислових вузлів – Дніпропетровсько-Дніпродзержинського, Запорізького, Криворізького, що визначають характер розміщення виробництва всього району. Ці промислові вузли потребують докорінної реконструкції і технічного переобладнання підприємств чорної металургії (видобуток залізної і марганцевої руди, виплавка металу на заводах з повним циклом) з метою підвищення ефективності виробництва та охорони навколишнього середовища. У цьому зв’язку особливого значення набуває проблема охорони водних ресурсів Дніпра від забруднення відходами промислових підприємств та комунального господарства. Вирішення проблеми охорони водних ресурсів можна досягти шляхом впровадження безвідходних технологій в галузях чорної металургії, хімії та гірничодобувної промисловості. Потребує повного вирішення проблема раціонального використання зрошуваних земель і розширення робіт з меліорації засолених масивів на зрошуваних землях за рахунок їх гіпсування. Важлива соціальна проблема – поліпшення відпочинку трудящих у закладах санаторно-курортного типу Приазов’я, розширення їх місткості, створення сучасної інфраструктури та належного сервісу для відпочивальників.

Основними соціально-економічними проблемами Північно-Східного району (Харківська, Полтавська і Сумська області) є, з одного боку, обмеження промислового розвитку Харкова, поліпшення його територіально-планувальної структури. Для цього необхідно вивести за межі міста підприємства і цехи, що розміщені в житловій забудові і негативно впливають на стан довкілля, а також посилити спеціалізацію промисловості на розвитку наукомістких галузей машинобудування. З іншого боку, треба значно підвищити рівень економічного розвитку двох сусідніх областей – Полтавської і Сумської. Цього можна досягти за рахунок подальшого зростання промислових вузлів, розширення промисловості, спеціалізації середніх і малих міст. Особливо велика роль відводиться машинобудуванню – провідній галузі спеціалізації району. Йдеться, передусім, про зростання виробництва і реконструкцію підприємств, на яких устаткування працює понад десять і навіть більше двадцяти років.

Наступний розвиток продуктивних сил району потребує збере-ження і відновлення природної родючості високоякісних чорноземних ґрунтів, запобігання їх окисленню і засоленню. Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції в районі ставить певні завдання щодо розміщення її переробки на промислових підприємствах, тобто необхідно забезпечити потрібну збалансованість потужностей харчової промисловості з обсягами виробництва сировини – молока, м’яса, цукрових буряків, овочів, фруктів. Необхідне також розширення ланки збереження сільськогосподарської продукції (сховища, холодильники).

Важливі проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил потрібно вирішувати у Київському (Центрально-Поліському), Подільському, Центрально-Українському, Карпатському та Західно-Поліському районах. Всі вони сформувались на території Правобережної України. Головними передумовами формування господарських комплексів районів Правобережжя були: вигідне економіко-географічне положення, трудові ресурси і родючі землі. За рівнем територіальної концентрації промисловості ці райони значно поступаються районам Лівобережжя. Найбільшими господарськими вузлами на правобережжі України виступають Київський на сході та Львівський на заході. Райони цієї території України характеризуються відносно кращим забезпеченням трудовими ресурсами і спеціалізуються на приладобудуванні та машинобудуванні, гірничовидобувній промисловості, зокрема на видобутку самородної сірки і калійних добрив, виробництві меблів, а також на легкій і харчовій промисловості. Сільське господарство має широку спеціалізацію: виробництво зерна, цукрових буряків, льону-довгунцю, плодів і овочів, молока і м’яса та іншої продукції. Основними напрямками розвитку продуктивних сил у районах правобережної України виступають:

нарощування і підвищення ефективності виробничого і науково-технічного потенціалу деяких областей Центрально-Поліського, Подільського, Західно-Поліського та Карпатського районів;
посилення інтеграційних зв’язків з країнами-сусідами, на заході – з Польщею, Угорщиною, Чехію, Словаччиною, Румунією, а також подальший розвиток і закріплення зв’язків з сусідніми районами Білорусії та країнами Прибалтики;
раціоналізація використання трудових ресурсів, особливо в сільській місцевості;
обмеження росту промислового потенціалу великих міст (Києва і Львова), всебічний розвиток виробничих комплексів та їх інфраструктури в середніх і малих містах, підвищення їх економічної і соціальної ролі в суспільстві;
інтенсифікація виробництва в агропромисловому комплексі, зокрема, переведення сільського господарства на індустріальну основу, послідовне освоєння науково обґрунтованих систем ведення господарства, розширення використання ґрунтозахисних методів обробки землі і проведення протиерозійних заходів, збільшення врожаю всіх сільськогосподарських культур;
розвиток курортно-оздоровчого і туристського комплексу в Карпатському районі, формування великих бальнеологічних комплексів міждержавного значення на базі рекреаційних ресурсів Прикарпаття і Закарпаття.

Підвищення рівня соціально-економічного розвитку районів Правобережжя обґрунтовується порівняно низьким ступенем терито-ріальної концентрації промисловості при високій густоті населення і розвинутій системі міського і сільського розселення. Виходячи з оцінки природно-ресурсного потенціалу, доцільно розвивати комплекс галузей обробної промисловості, зокрема, харчової. Особливої гостроти ця проблема набуває в малих і середніх містах, що характеризуються низькими темпами соціально-економічного розвит-ку, не мають відповідної будівельної бази, розвинутої виробничої і соціальної інфраструктури.

Для областей Причорноморського району України важливо, перш за все, зміцнити енергетичну базу, посилити розвиток морського транспорту, реконструювати і технічно переобладнати портове господарство,оснастити флот сучасними суднами. Причорноморський район і в майбутньому залишиться найбільшим центром відпочинку і туризму міждержавного значення.

У промисловому комплексі району доцільно розвивати і поглиблювати спеціалізацію на суднобудуванні і судноремонті, виробництві сільськогосподарських і електротехнічних машин, основ-ної хімії. Заслуговує особливої уваги проблема розвитку портово-промислового комплексу – форми територіальної організації морського господарства і прилеглої морської території, взаємообумовлене поєднання морських портів, промислових підприємств, приморських поселень, соціально-виробничої інфраструктури. У результаті такого поєднання морських портів і промислових підприємств досягається економічний ефект за рахунок стійких міжгалузевих зв’язків, скорочення транспортних затрат, комплексного використання всіх видів ресурсів, раціонального управління. Для вдосконалення процесів управління виробництвом необхідно створювати “технополіси”, тобто локалізовані осередки науково-технічної думки разом з передовими технологічно гнучкими промисловими підприємствами і комплексами. Ядром формування “технополіса” виступає Одеса – місто зосередження науково-дослідних, проектно-конструкторських, технологічних інститутів і конструкторських бюро, багатьох вишів, середніх і середніх спеціальних навчальних закладів.

Невідкладною проблемою для Причорноморського району продовжує залишатись поліпшення функціонування його агропромислового комплексу. Розвиток агропромислового комплексу базується на подальшому розширенні масштабів зрошувального землеробства, вдосконаленні структури сільського господарства для досягнення повного використання сприятливих грунтово-кліматичних особливостей території і розвитку переробної промисловості.

Необхідно зазначити, що вибір оптимальних варіантів для розвитку регіонів України багато у чому пов’язаний з удосконаленням їх територіальної спеціалізації у внутріукраїнському і зовнішньому територіальному поділі праці. Це торкається майже всіх регіонів, а найбільше тих, що спеціалізуються на розвитку промислових галузей та їх груп. Назріли також питання переспеціалізації тих галузей, що були спеціалізованими в межах колишнього СРСР, а також цілої низки промислових поселень, де природні мінеральні ресурси в основному вичерпані.

Для вдосконалення розміщення і територіальної організації продуктивних сил розробляються регіональні комплексні програми Українських Карпат і Полісся. Головним завданням таких програм є розробка заходів, спрямованих на збереження економічного балансу в межах унікальних природних комплексів, запобігання розвитку небезпечних для навколишнього середовища виробництв.