8.7. Методичні підходи до розробки регіональних галузевих програм

У багатьох країнах світу накопичений значний досвід розробки різнорівневих регіональних галузевих програм. В Україні основним недоліком їх розробки є відсутність єдиної методології та методики складання, підпорядкованість інтересам господарського розвитку окремих територій, без урахування стратегічних інтересів держави у розвитку тих чи інших господарських комплексів.

У багатьох випадках розроблені для конкретного регіону програми розвитку різних галузей економіки не враховують обмеженість ресурсів багатоцільового призначення (праця, енергія, вода), не узгоджені з аналогічними програмами, розробленими для інших територій.

Тому при прогнозуванні регіонального розвитку галузевих комплексів варто розробити принципи єдиного методичного підходу до їх розробки. При реалізації такого підходу зростає роль держави в регулюванні регіонального розвитку галузевих комплексів.

Стратегічною метою регіонального розвитку галузевого комплексу є формування високорозвинутих ринкових відносин, які забезпечують досягнення сталого економічного росту і вирішення соціально-економічних завдань для задоволення життєвих потреб.

У галузевих програмах мають бути обґрунтовані стратегічна мета, завдання і пріоритети розвитку, розміщення галузі та комплексу галузей, розроблені сценарії за термінами їх виконання.

Галузеві програми повинні містити аналіз ефективності різних форм власності, напрямів формування регіональних товарних ринків збуту продукції галузі, постачання її сировиною, матеріалами, комплектуючими, паливом і енергією. При обґрунтуванні зовнішньо-економічних зв’язків галузі доцільно враховувати специфіку і кон’юнктуру ринків держав СНД, економічно розвинутих країн і країн, з якими Україна має довгострокові економічні угоди.

Для забезпечення сталого розвитку оцінюються досягнуті рівні екологізації виробництва разом з регіональними проблемами покращення стану довкілля і обґрунтовуються заходи з екологічно безпечного розвитку галузі на основі зменшення ресурсомісткості та впливу виробництва на довкілля.

При розробці галузевих програм варто використовувати такі основні принципи:

• комплексний, системний підхід до вирішення проблем розвитку і розміщення галузей економіки;
• узгодження державних, місцевих, галузевих, підприємницьких інтересів при виробленні основних напрямів розвитку і розміщення галузей;
• необхідність створення макроекономічних, структурних передумов для переходу до економічного зростання, збалансованого розширеного відтворення;
• формування сприятливих фінансових умов для розвитку підприємств і організацій, галузевих комплексів, розширення і мобілізація фінансових ресурсів, послідовне зниження інфляції;
• єдність методології, таксономії, вихідної інформації, співставність показників;
• недопустимість рекомендацій, які ведуть до галузевого чи територіального монополізму;
• економічна обгрунтованість заходів із технічного переозброєння і застосування нових технологій;
• забезпечення постійної тенденції підвищення рівня екологічно безпечного розвитку виробництва при дотриманні регіональних екологічних обмежень.

Не дивлячись на існуючі специфічні особливості окремих галузей промисловості, логіка їх регіонального розвитку підпорядко-вується єдиній методології (програмно-цільовий підхід) і методиці.

Оцінка соціально-економічного стану регіонів, виділення депресивних територій, визначення рейтингів інвестиційної привабливості не повинні обмежуватися поширеною в наш час узагальненою кількісною оцінкою, яка без глибокого якісного аналізу стану території та її перспектив не може слугувати надійною основою для відповідних висновків і рекомендацій владним структурам про форми і масштаби державної підтримки, а також потенційним інвесторам – про переважаючі для інвестування регіони. В основі такої оцінки повинно бути комплексне якісно-кількісне дослідження всіх сфер життєдіяльності регіону для об’єктивного визначення напрямів їх подальшого розвитку.

У цілому виконання всього комплексу робіт можна розбити на чотири взаємопов’язаних між собою етапи: аналіз всіх сфер життєдіяльності території; аналіз форм міжтериторіальної взаємодії; розробка концепцій соціальної і економічної реабілітації території.

На етапі аналізу всіх сфер життєдіяльності на території предметом детального вивчення є соціально-культурне середовище території, демографічні проблеми; її соціальна сфера (зокрема забезпеченість місцевого населення об’єктами соціальної інфраструктури); стан промисловості, будівництва і сільського господарства, розвиток дрібного підприємництва; стан довкілля. Такий аналіз дозволяє скласти повну картину функціонування даних сфер і виявити основні проблеми, без вирішення яких розвиток території неможливий. Так, у регіонах сировинної орієнтації, до них належать перспективні містоутворюючі добувні підприємства, обумовлені станом сировинної бази і конкурентоздатністю виробленої продукції. Велике значення має стан довкілля, яке знаходиться під впливом добувного виробництва. Слід враховувати і міграцію населення активного віку, яке перше покидає безперспективні, з точки зору працевлаштування, райони, що істотно ускладнює соціально-економічну ситуацію на території.

На другому етапі оцінюється господарський потенціал території і всі наявні на території ресурси: трудові, природні, виробничі, фінансові, соціально-культурні. На цьому етапі потрібно також виявити можливі джерела соціально-економічного розвитку, які пізніше визначатимуть його напрями. Ресурси недоцільно обмежувати лише природними чи виробничими, тому спочатку слід провести розгляд всіх факторів, реалізація яких може сприяти розвитку депресивної території. Окрім цього доцільно залучити до обговорення проблем представників різноманітних сфер діяльності, які проживають на цій території, а також сторонніх консультантів. Наприклад, старопромислові райони нині є не просто населеними пунктами із застарілими неконкурентоздатними заводами, а, як правило, – це центри районної культури, з власною соціальною і господарською інфраструктурою, яка має міцні соціальні та господарські зв’язки між собою.

На третьому етапі проводиться аналіз форм міжтериторіальної взаємодії – соціальних і економічних зв’язків конкретного регіону з іншими територіями, а також його місце в господарському комплексі суб’єкта України. Старі та нові сформовані коопераційні зв’язки підприємств, розміщених у депресивних регіонах, з одного боку, і розширені можливості місцевих органів влади впливати на розвиток місцевого бізнесу, з іншого – набувають все більшого значення. Крім того, підвищення мобільності трудових ресурсів, розвиток транспортної та комунікаційної інфраструктури, а також наслідки дії на довкілля природокористувачів роблять ці проблеми загальними для кількох межуючих між собою територій. У зв’язку з цим потрібне визначення форм міжтериторіальних взаємовідносин і взаємовідносин між територією і суб’єктом України, зокрема на правовому рівні шляхом укладення відповідних угод, прийняття законодавчих актів і постанов.

На основі результатів всебічного аналізу соціально-економічного становища територій і має розроблятися концепція їх розвитку, в якій слід передбачити максимальне використання наявного в регіоні господарського потенціалу, ресурсів і зв’язків з іншими територіями.