3.3. Принципи економічного районування.

У цілому при виділенні економічних районів ураховують два основних принципи.

Економічний. Кожний економічний район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного народногосподарського комплексу країни з певним комплексом допоміжних і сервісних виробництв. Справді, спеціалізацію району визначають лише ті галузі, в яких затрати праці й засобів на виробництво продукції та її транспортування до споживача, порівняно з іншими районами, будуть найменшими.

Адміністративний принцип, що визначає єдність економічного районування і територіального політико-адміністративного устрою країни.

Природне середовище враховується в економічному районуванні, оскільки воно впливає на розвиток продуктивних сил при формуванні національних утворень, встановлення державних кордонів і політико-адміністративного устрою.

Економічне районування – це обґрунтований науковий поділ країни на економічні райони, що сформувалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі поділу праці. Територіальний поділ праці є основою формування економічних районів.

Існує кілька принципів економічного районування:

• історико-географічний – використовувався у перших спробах економічного поділу держави ще у XIX ст.;
• економіко-географічний – підставою відокремлення районів є природно-географічні чинники і господарська спеціалізація територій;
• соціально-економічний – підставою відокремлення районів є районотворче ядро – великий населений пункт, який визначає головні функції та просторову організацію виробництва певної території.

На підставі цих принципів українські вчені обґрунтовують певні системи економічних районів. Наприклад, Ф. Заставний на основі другого принципу рекомендує виокремити три великі економічні райони – Східний, Західний, Південний. О. Шаблій на основі третього принципу рекомендує шість таких соціально-економічних районів: Центральний, Західний, Північно-Східний, Центрально-Східний, Східний і Південний. Є й інші класифікації економічних районів.