3.9 Трудові ресурси, їх структура. Баланс трудових ресурсів.

Доходи і рівень життя населення. Рівень доходів і життя населення є одним з найголовніших чинників соціальної стабільності суспільства, розвитку особистості. Основними показниками оцінки доходів і рівня життя населення є:

грошові доходи – оплата праці, пенсії, доходи від власності, стипендії, різні допомоги, надходження від продажу продуктів сільського господарства тощо;
грошові витрати – купівля товарів та оплата послуг, обов’язкові платежі та добровільні внески, приріст заощаджень у вкладах, витрати на придбання цінних паперів, іноземної валюти;
номінальна заробітна плата – нарахування працівникам у грошовій та натуральній формі за відпрацьований час або виконану роботу премії, доплати, надбавки та інші виплати. З номінальної заробітної плати відраховують податки: прибутковий, до Пенсійного фонду, на соціальне страхування у зв’язку з безробіттям тощо;
реальна заробітна плата – характеризує кількість товарів і послуг, що можна придбати на номінальну заробітну плату;
сукупний дохід сім’ї – розраховують на основі матеріалів обстеження сімейних бюджетів. Утворюється із суми грошових і натуральних надходжень, одержаних членами сім’ї за роботу на підприємствах, в організаціях та інших закладах;
нагромадження – утворюються з приросту наявних грошей, вкладів в установи банків, приросту поголів’я худоби, птиці, продуктів особистого підсобного господарства та ін.

Трудові ресурси – це частина населення України, яка має необхідний фізичний розвиток, здоров’я, освіту, професійні знання для заняття суспільно корисною справою.

Трудові ресурси є головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево-вікової структури, а також міграції населення.

До трудових ресурсів в Україні, як і в більшості країн світу, відносять працездатне населення у працездатному віці. Це основна частина трудових ресурсів України, яка становить більш ніж 95% всіх її трудових ресурсів. Крім того, до трудових ресурсів відносять зайнятих у суспільному виробництві підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку (без інвалідів І та II групи, а також непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах).

Чисельність трудових ресурсів – показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.

Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення. Вона залежить насамперед від вікової структури. Звичайно, чим більша в структурі населення частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів.

В умовах зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною є структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. В умовах науково-технічного прогресу це найважливіший фактор трудозабезпечення майже всіх галузей економіки.

Усі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:

у суспільному виробництві (зайняті на державних та кооперативних підприємствах та в організаціях);
у домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю;
на навчанні з відривом від виробництва; у сфері військової діяльності (військовослужбовці).

Окрему групу становлять безробітні. Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери.

До зайнятих у галузях матеріального виробництва відносять усіх робітників і службовців, які працюють у промисловості, сільському, лісовому та рибному господарстві, на транспорті і в зв’язку (в частині обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві; зайняті в торгівлі і громадському харчуванні, у посередницькій та комерційній діяльності, у збуті і матеріально-технічному постачанні, в інформаційно-обчислювальному обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном; зайняті розвідкою надр, у геодезичній та гідрометеорологічній службі та інших галузях матеріального виробництва.

До зайнятих у невиробничих галузях відносять працюючих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побутового обслуговування, охороні здоров’я, фізичній культурі і соціальному забезпеченні, народній освіті, культурі та мистецтві, науці та науковому обслуговуванні, на транспорті і зв’язку (в частині обслуговування населення і невиробничих галузей), фінансуванні, кредитуванні та страхуванні, в апараті органів державного та господарського управління, органах управління кооперативних і громадських організацій.

Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активного населення) не зайнята у виробництві товарів і послуг. Безробітні разом із зайнятими формують робочу силу країни. У реальному економічному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.

Згідно з законом України “Про зайнятість населення” безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність належної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Безробіття - це економічне явище, коли частина економічно активного населення має можливість використати власну робочу силу.

Безробіття виникає тоді, коли кількість наявних робочих місць становить меншу частину тієї кількості, що потрібна для працевлаштування громадян. Це явище, коли частина економічно активного населення, яке бажає працювати, не може застосувати свою робочу силу, а пропозиція робочої сили різко перевищує попит на неї.

Міжнародна організація праці дає таке визначення: безробітний це людина, яка хоче працювати, може працювати, але не має робочого місця.

Структура безробіття за її причинами включає чотири основні категорії робочої сили:

ті, що втратили роботу в результаті звільнення;
ті, що добровільно залишили роботу;
ті, що прийшли на ринок праці після перерви;
ті, що вперше прийшли на ринок праці.

Співвідношення цих категорій залежить, перш за все, від фази економічного циклу.

Важливе значення має визначення рівня безробіття.

Рівень безробіття це відношення (у відсотках) чисельності безробітних до чисельності робочої сили

Кількісна залежність обсягу недовиробництва продукції від рівня безробіття чітко зазначена законом Оукена.

Американський економіст Артур Оукен на основі макроекономічного аналізу вивів закон співвідношення між рівнем безробіття і відставанням обсягів ВНП, який формується так: якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1 %, то витрати ВВП становлять 2,5 %.

Це відношення 1:2,5 або 2:5, тобто відношення рівня безробіття до відставання обсягу ВНП, дозволяє вирахувати абсолютні витрати продукції, пов’язані з будь-яким рівнем безробіття. При застосуванні цього закону можна обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття.

З погляду природи безробіття виділяють основні його типи: фрикційне, структурне та циклічне.

Фрикційне – пов’язане з пошуками або очікуванням роботи і є короткочасним. У суспільстві завжди існує певна частка осіб, які змінюють місце роботи через низьку заробітну плату, погані умови праці, невдоволення місцем проживання тощо.

Структурне – пов’язане із структурними диспропорціями на ринку праці, коли з’являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. У виробничому процесі дуже часто відбуваються технологічні зрушення, що видозмінюють структуру попиту на робочу силу. У цій ситуації структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць, внаслідок чого і з’являється ця форма безробіття.

Циклічне – пов’язане із циклічним спадом виробництва, коли зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Фрикційне та структурне безробіття є неминучим явищем в економіці, тому ці види безробіття мають назву природного рівня безробіття, тобто рівня безробіття при “повній зайнятості”. Йдеться про те, що в будь-якій економіці не може бути абсолютної відсутності безробіття.

Безробітними є працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи, яка їм підходить, і зареєстровані в Державній службі зайнятості.

Формування ринкових відносин призвело до зменшенняпотреби в кадрах у державних адміністраціях і установах та до одночасного збільшення чисельності працівників, вивільнених з суспільного виробництва. При цьому проблема нестачі робочої сили на окремих підприємствах відносна, насправді існує приховане безробіття, що виникло внаслідок нераціональної організації праці, відволікання робітників і службовців від основної діяльності.

Безробіття є однією з найскладніших соціально-економічних проблем.

Крім галузевих проблем раціонального використання трудових ресурсів, не менш важливими є регіональні, їх актуальність зумовлена насамперед нерівномірним розміщенням населення на території України.

В Україні знижується чисельність і частка зайнятих у промисловості, будівництві й сільському господарстві і зростає в галузях нематеріального виробництва. Однак невиробнича сфера залишається основним споживачем робочої сили, що вивільнятиметься з галузей матеріального виробництва.

Для раціонального розміщення виробництва, пропорційного розвитку продуктивних сил економічних районів та областей велике значення має аналіз балансів трудових ресурсів.

Баланс - це документ, що характеризує наявність і склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості, сферами і галузями господарства та суспільніми групами.

Баланси поділяють на звітні й планові. У звітних балансах відображують фактичний стан трудових ресурсів на певну календарну дату. У планових балансах на основі аналізу використання трудових ресурсів з урахуванням завдань економічного і соціального розвитку визначають основні джерела й форми забезпечення кадрами господарства, зрушення в пропорціях затрат праці між сферами і галузями народного господарства. За своєю структурою баланс складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і витратної (розподіл трудових ресурсів). Обидві частини балансу мають кореспондуватися.

На регіональному рівні при встановленні ресурсної і витратної частин балансу між ними інколи виникає невідповідність.

Певний надлишок трудових ресурсів є в сільській місцевості деяких областей. При зниженні на перспективу природного приросту населення у працездатному віці і “старінні” трудових ресурсів, навіть у районах з надлишком трудових ресурсів, доцільно розширювати сферу прикладання праці на місці і досить обережно підходити до питань територіального перерозподілу їх.

У малих і середніх містах важливим резервом підвищення ефективності використання наявних трудових ресурсів є розвиток сфери послуг. Ці міста виконують роль центрів соціального обслуговування сільського населення. Зростання зайнятості населення у невиробничій сфері таких міст матиме велике соціальне значення. Водночас це дасть змогу створити умови для залучення до виробництва певної кількості жіночої праці.