3.7 Національний склад населення та його територіальні особливості.

Національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою основної нації – українців. За даними останнього перепису населення, українці становили понад 70% усіх жителів України. Крім того, значна чисельність українців проживає в близькому та далекому зарубіжжі. Поряд з українцями на території України проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни – понад 20% всього населення країни. На території України проживає значна чисельність населення з прилеглих до країни держав. Це, перш за все, білоруси, чисельність яких перевищує 400 тис. осіб, молдавани (майже 300 тис. осіб), болгари (близько 250 тис. осіб), угорці (150 тис. осіб), румуни (100 тис. осіб), поляки (250 тис. осіб). Крім цих національностей, в Україні проживають євреї – 100 тис. осіб, греки, татари, вірмени, цигани, німці, гагаузи та ін.

Протягом історичного періоду національний склад населення України змінювався, і сучасні державні кордони країни суттєво відрізняються від етнічних меж проживання українців. Українці проживають не лише на суміжних з Україною територіях, а й в багатьох віддалених від неї країнах світу. Але найбільша кількість українців проживає в Росії – понад 4,4 млн осіб. Це друга за чисельністю нація, що проживає в Росії. Значна частина українців постійно проживає в Польщі, Білорусії, Словаччині, Молдові, США, Канаді, Аргентині, Австралії, Німеччині та багатьох інших країнах світу.

Збільшення питомої ваги міського населення й зростання соціально-економічної ролі міст називається урбанізацією. У деяких економічно розвинутих країнах світу цей процес майже завершився, і відсоток міського населення сягнув високих позначок і далі майже не підвищується. В Україні показник урбанізації становить 68%.Найвищий відсоток міського населення в Україні – у Донецькій (90%), Дніпропетровській (84%), Луганській (87%) та Харківській (79%) областях. Найнижчий – у Чернівецькій, Тернопільській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (41–43%). Міське населення більш зосереджено у промислових районах Донбасу й Придніпров’я. Західні регіони України недостатньо урбанізовані.

Поняття урбанізації тісно пов’язане з системним розселенням населення – триторіальн- цілісними і функціонально взаємопов’язаними сукупностями поселень.

Два основних типи поселень – міські й сільські мають істотні відмінності щодо функціональної структури й людності, причому функціональна характеристика є вирішальною при визначенні типу поселення. Виникнення й розвиток систем розселення – це наслідок територіального розподілу праці. Кожне поселення в системі виконує свої соціально-економічні функції.

За ступенем розвитку й територіальним охопленням системи розселення поділяються на локальні й регіональні.

Локальні системи охоплюють віповідноневелику територію ( в Україні – звичайно область, або навіть її частину.

Критерієм межування такої системи є показник транспортної доступності, який визначає відстань (годин) від центру системи до її крайнього поселення; для регулярних поїздок населення в один кінець ця відстань не повинна перевищувати 1,5 години. Локальні системи сприяють активному спілкуванню людей, найбільш інтенсивним економічним зв’язкам між об’єктами системи. Центром локальної системи є найбільше багатофункціональне місто. Навколо нього групуються міста нижчих рангів; так утворюється міська агломерація. Сільські поселення, що входять у систему, також ранжируються за величиною і функціональним призначенням (центри адміністративних районів, сільськогосподарські центри, селища при фермах тощо).

Регіональні системи розміщуються на досить великих територіях; в Україні вони включають поселення декількох областей. Часто базою для формування регіональних систем розселення виступають ТВК (як, наприклад, для Донецької регіональної системи, що охоплює Донбас). Найбільше місто регіону, найскладніше в функціональному відношенні, набуває значення регіонального центру. Іноді регіональна система може мати декілька центрів, якщо вони приблизно рівнозначні.

найбільшою формою розселення є мегаполіс що виникає, у разі зрощення декількох агломерацій.

Мегаполіси можуть простягатись на сотні кілометрів; проте вони не є цілковитою міською забудовою території, її “галявини” можуть займатися селами, рекреаційними об’єктами тощо.

Подальший розвиток систем розселення веде до їх транс-формації. Місто-центр “розвантажується” від надмірної кількості виробничих об’єктів і населення. Проте посилюються його зв’язки з іншими поселеннями агломерації. Такий процес має назву субурбанізації. Таким чином, урбанізація переходить на вищий щабель.