Планування обсягів виробництва і собівартості продукції.
План лекції:
- Споживчий попит, обсяги виробництва і собівартість продукції
- Структура собівартості продукції в сільськогосподарському виробництві
- Методи планування собівартості
- Визначення економії (перевитрат) матеріальних витрат
- Планування собівартості сільськогосподарської продукції
Ключові слова: споживчий попит, обсяг виробництва, планування собівартості продукції
Споживчий попит, обсяги виробництва і собівартість продукції.
Плануючи обсяги виробництва, перш за все, враховують: площу ріллі та багаторічних насаджень, систему сівозмін, наявність мінеральних і органічних добрив, засоби захисту рослин, технічне забезпечення – в рослинництві; поголів'я тварин, структуру стада і наявність кормової бази – в тваринництві; потужність цеху переробки продукції, якщо йдеться про промислове виробництво.
Виробнича програма, що характеризує обсяг виробництва всіх видів продукції в сільськогосподарському підприємстві, фактично виражає ступінь використання виробничих потужностей. Крім цього, її обсяг залежить від можливостей реалізації готової продукції і споживчого попиту на неї.
Як правило, споживчий попит визначає максимальну ціну, яку підприємство може мати за свою продукцію. Мінімальна ціна визначається витратами товаровиробника, які він несе при виробництві, і реалізації продукції. Будь-яке підприємство прагне призначити таку ціну, яка б повністю покривала витрати і давала прибуток, необхідний для забезпечення конкурентоспроможності і винагороди за докладені зусилля і ризик.
Собівартість – це виражені в грошовій формі витрати підприємства на одиницю або весь обсяг виробленої продукції.
В плануванні розрізняють 3 види собівартості: 1) Кошторисна – складається з витрат на оплату минулої праці /насіння, посадовий матеріал, витрати енергії, амортизація основних засобів та інші/ і нової праці, яка витрачається при виробничому процесі /оплата праці з нарахуваннями/. Кошторисна собівартість діє тільки на даному підприємстві. Вона враховує норми і ціни без впливу зовнішніх чинників; 2) Планова – визначається на кожний плановий період з урахуванням заходів щодо її зниження і визначає рівень допустимих витрат на виробництво продукції; 3) Фактична – відображає всі фактичні витрати, у тому числі штрафи, пені, втрати матеріалів. Зіставлення фактичної собівартості з плановою дає можливість оцінити ефективність діяльності підприємства.
Структура собівартості продукції в сільськогосподарському виробництві.
За ступенем своєї участі в процесі виробництва всі види витрат розподіляються на основні, пов'язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій при виробництві продукції (складають від 60 до 90 % в структурі собівартості) і витрати на управління і обслуговування виробництва.
У свою чергу витрати на управління розподіляються на:
- бригадні (фермські, цехові), до них відносять оплату праці з нарахуваннями працівників управління даної бригади (ферми), орендну платню, амортизаційні відрахування і витрати на утримання основних засобів загального призначення, витрати на охорону праці, знос малоцінних та швидкозношуваних предметів (МШП), витрати на перевезення працівників до місця роботи, на утримання польових станів і літніх таборів і таке інше;
- загальновиробничі, це: оплата праці з нарахуваннями працівників номенклатурних посад - агронома, гідротехніка, завідуючого машинним двором, завідуючого цехом рослинництва, зоотехніків, інженерів по механізації тваринницьких ферм, ветлікарів, фельдшерів, санітарів, майстрів переробних цехів, знос МШП, утримання основних засобів загальногосподарського призначення, тимчасових споруд, підвезення води, інвентарю, сільськогосподарських машин, доставку пального;
- загальногосподарські, пов'язані з управлінням і організацією виробництва в цілому по підприємству.
Бригадні і загальновиробничі витрати відносять на собівартість тільки тієї продукції, яка вироблена в даній бригаді або галузі. Загальногосподарські витрати розподіляють пропорційно загальній сумі витрат між галузями виробництва і об'єктами планування.
Методи планування собівартості.
При плануванні виробництва продукції використовується декілька методів визначення витрат: нормативний, витратний і розрахунково-конструктивний.
Нормативний метод використовує конкретно розроблені для даних умов виробництва трудові, матеріальні і фінансові норми, і нормативи.
Витратний метод широко використовується в оперативному плануванні, коли в спеціальних таблицях на основі технологічних карт складають статті витрат по культурах (групам культур) і видах тварин. Недоліком цього методу є його трудомісткість. Нормативний і витратний методи використовують для визначення кошторисної собівартості.
Розрахунково-конструктивний метод базується на фактичній собівартості і визначенні розміру (підвищення) витрат за рахунок впливу таких груп факторів: - підвищення технічного рівня виробництва за рахунок впровадження нової техніки (технології), використання нових сортів рослин, порід тваринних, більш ефективних добрив або пестицидів; - поліпшення організації виробництва /поглиблення спеціалізації і концентрації, збільшення норм виробітку, скорочення витрат часу/; - зміна обсягів і структури виробництва /підвищення врожайності культур і продуктивності тварин, зміна структури виробленої продукції/; - вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства / зміну цін, нарахування оплати праці, розміщення споживачів і постачальни-ків/. На основі розрахунків за визначенням впливу всіх факторів, визначають планову собівартість продукції .
Визначення економії (перевитрат) матеріальних витрат.
При плануванні собівартості детально проводять аналіз змінних і постійних витрат. При цьому, змінні витрати розподіляються прямо пропорційно обсягам виробництва. Економію від зниження змінних матеріальних витрат (Ем), розраховую за формулою:
Де: Нб, Нп – норматив змінних витрат (корми, насіння, добрива, нафтопродукти) на одиницю продукції в базовому і плановому періодах відповідно, грн.; Ц – ціна одиниці продукції, грн.; Оп – плановий об'єм виробництва продукці.
Економію витрат на заробітній платні (Езп), за рахунок зниження трудомісткості, визначають за допомогою формули:
Де: Пб, Пп – трудомісткість одиниці продукції в базовому і план. періоді, чол.-год.; Зб, Зп – оплата 1 людино-години в базовому і плановому періодах, грн.
Вплив заробітної платні і продуктивності праці на собівартість визначають за формулою:
Де: ДСзп – зміна собівартості продукції в залежності від зміни продуктивності праці і заробітної платні, %; Узп – питома вага заробітної платні в собівартості продукції, %; ДЗП – відсоток зміни середньої заробітної платні в планованому періоді порівняно із звітним, %; ДВ – відсоток зміни продук-тивності праці в планованому періоді порівняно із звітним, %.
Економію або перевитрати постійних витрат (Еп) визначають через плановий приріст або зниження обсягів виробництва за формулою:
Де: Оп, Про – об'єми виробництва в плановому і базовому періодах; Зпост. – відсоток постійних витрат, %.
Планування собівартості сільськогосподарської продукції.
Планову суму витрат в рослинництві складають:
- оплата праці робітникам, які беруть безпосередню участь в технологічному процесі виробництва даної культури (групи культур);
- відрахування до фондів соціального страхування, Пенсійного і Фонду зайнятості населення;
- насіння і посадовий матеріал;
- добрива;
- засоби захисту рослин;
- роботи і послуги;
- витрати на утримання основних засобів;
- витрати на управління і обслуговування виробництва;
- інші витрати (знос спецвзутті, спецодягу, страхування майна, урожаю і т.п.);
- витрати минулих літ (посадка багаторічних рослин, внесення добрив).
Загальну суму планових витрат на культуру відносять на один вид продукції. Крім того, визначають витрати на побічну продукцію (солому, бадилля). Віднявши ці витрати від загальної суми витрат на продукцію визначають витрати на основну продукцію, а розділивши суму витрат на планований валовий збір, визначають собівартість 1 тонни продукції.
В тваринництві статті витрат –1, 2, 6, 7, 8 – аналогічні, але такі, що відносяться до роботи в тваринництві. Крім того, в собівартість продукції включаються корми, засоби захисту тварин, в інші витрати, крім перерахованих вище, входять: вартість підстилки для тварин, витрати на будівництво і утримання літніх таборів, загород, навісів, платежі за обов'язкове страхування тварин.
Планову собівартість одиниці продукції тваринництва розраховують діленням суми витрат, віднесених на дану групу тварин (без урахування вартості побічної продукції) на кількість продукції.