Обґрунтовування виробничої програми підприємства.

План лекції:

1. Мета і методи планування виробництва в сільськогосподарському підприємстві
2. Оптимальне поєднання підкомплексів господарстві
3. Планування тваринницького підкомплексу
4. Планування виробництва продукції рослинництва
5. Обґрунтовування розміру промислових виробництв

Ключові слова: внутрішньогосподарське планування, господарські підкомплекси, тваринницький підкомплекс, рослинницький підкомплекс, проми-слове виробництво

Мета і методи планування виробництва у сільськогосподарському підприємстві

Згідно Закону України «Про підприємства України», сільськогосподарське підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи їх попиту на продукцію, роботи, послуги, а так само необхідність забезпечення свого економічного і соціального розвитку, підвищення доходів. Основою планів є угоди, складені з покупцями продукції та постачальниками ресурсів.

Головні задачі внутрішньогосподарського планування в сільськогосподарському підприємстві: – виконання договірних зобов'язань з продажу с.-г. продукції; – задоволення внутрішньогосподарських потреб підприємства у всіх видах продукції; - встановлення оптимальної виробничої структури господарства, з метою якнайповнішого і раціонального використання землі, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; – максимальне виробництво найвигідніших видів продукції для отримання максимального прибутку; - створення необхідних потужностей для передбачених темпів розширеного виробництва; – успішне рішення соціальних питань колективу підприємства.

Планування виробництва у сільськогосподарських- підприємстві, проводиться в такій послідовності:

1. аналіз існуючого рівня розвитку підприємства;
2. визначення максимально можливої на даному етапі ефективності виробництва;
3. виділення першорядних задач;
4. наукова обгрунтованість планів;
5. безперервність планування;
6. контроль за виконанням планів.

Оптимальне поєднання підкомплексів в господарстві.

Наступним етапом планування виробництва буде визначення оптимального поєднання галузей (підкомплексів)– одна з найважливіших задач планування. Її складність обумовлюється великим числом комбінацій. Всі чинники, які впливають на галузеву структуру господарства, розподіляють на дві групи:

1. чинники, сприяючі поглибленню спеціалізації (чинники спеціалізації) /природно-климатичні умови, близькість пунктів реалізації продукції, концентрація виробництва та ін./;
2. чинники, які сприяють розвитку багатогалузевого господарства (чинники інтеграції) /вимоги сівозмін, раціональне використання побічної продукції./.

Найчастіше при виборі поєднання підкомплексів використовують такий критерій оптимальності: максимум чистого доходу – мінімум виробничих витрат.

Порядок планування галузевої структури господарства складається з таких етапів: - визначають всі чинники спеціалізації і інтеграції, а так само межі для розвитку окремих галузей; - на основі цих чинників виділяють основні і додаткові галузі; - виконують розрахунки на максимальний розвиток ведучої галузі; - встановлюють раціональні розміри додаткових і допоміжних галузей; - остаточно уточнюють розміри ведучої галузі /після встановлення розмірів додаткових і допоміжних галузей він може дещо змінитися/; - економічно оцінюють можливі варіанти поєднання галузей і вибирають найефективніший. Зараз всі ці операції виконують за допомогою ПЕОМ.

Планування тваринницького підкомплексу.

При складанні річного плану підприємства, ми говорили про те, що програма по тваринництву складається дещо раніше програми по рослинництву. Це пов'язано з необхідністю визначення кормової бази і складання системи сівозмін.

Обґрунтовування програми тваринництва включає планування поголів'я тварин і птахів, їх продуктивності, план виробництва і розподілу продукції, а також комплекс зооветеринарних заходів.

Планування галузі починають з аналізу її розвитку за 3-5 років, при цьому визначають продуктивність тварин, типи раціонів і рівень годівлі, умови утримання поголів'я, структуру стада і нормативи щорічного вибраковування тварин, живу масу при реалізації та інші показники.

Продуктивність тварин – найважливіший фактор економічної ефективності виробництва. Він залежить від рівня годівлі, порідності тварин і умов їх утримання. Рівень годівлі при збалансованому раціоні призводить до підвищення продуктивності і одночасного зниження витрат корму на одиницю продукції: на 1 кг молока 4% жирності при річному надої 2000 кг витрати корму складають 1,5 і 1,1 корм.од. при надої 4000кг, те ж саме відноситься до максимального використання потенціалу порідності тварин.

По показниках планованого поголів'я тварин, підвищення якості і структурних змін складають оборот стада по роках перспективного періоду, використовуючи нормативи умов даного виробництва.

На основі запланованого поголів'я тварин і рівня продуктивності однієї голови /надій молока, настриг шерсті, несучість птахів /визначають валовий дохід продукції тваринництва і її розподіл на продаж, розширення стада, потребу господарства, виробничі потреби, громадське харчування і реалізацію при міжгосподарської кооперації.

Дані про рівень годування тварин є основою для розрахунку потреби в кормах. Спочатку визначають нормативну потребу в кормах в кормових одиницях на одиницю продукції, а потім в натурі.

Річну потребу в різних видах корму встановлюють відповідно до норм годівлі тварин. При цьому використовують переважно укрупнені нормативи потреби в кормах з урахуванням зональних особливостей господарства.

Планування кормової бази завершується складанням балансу потреби і надходження кормів /в якому показується наявність кормів власного виробництва і куплених на початок планового року, їх цільове використання, їх надходження з урожаєм протягом календарного року і залишок на кінець планового року.

Планування виробництва продукції рослинництва.

План розвитку рослинництва розробляють на основі прийнятої системи землеробства. Показники освоєння плану проектують по періодах: 1період (перший рік планування); 2-ой період (рік освоєння плану). Другий період визначається термінами освоєння основних запланованих заходів, таких як освоєння нових земель або трансформація земельних угідь, освоєння сівозмін, досягнення певного рівня врожайності і т.д.

Планування в рослинництві будується приблизно по тій же схемі, що і в тваринництві. Спочатку проводиться аналіз врожайності культур за 3-5 років, потім визначаються об'єми продажу, потреба в кормах для сільськогосподарських тварин, створення посівних фондів і потреби працівників госпо-дарства в продуктах харчування. На основі цього аналізу визначають необхідність змін в польових, кормових і спеціальних сівозмінах в такій послідовності:

1. виявляють необхідність розширення або зменшення посівних площ;
2. уточнюють схеми чергування культур в сівозмінах;
3. розробляють систему внесення добрив по кожній сівозміні;
4. розробляють заходи щодо меліорації земель.

При плануванні врожайності сільськогосподарських культур, показник порівнюють з кращими по району (зоні), а при визначенні валового збору, необхідну надбавку урожаю розраховують з урахуванням всіх змін в сівозмінах. Основою для планування рослинницького підкомплексу служать технологічні карти./

Обґрунтовування розміру промислових виробництв.

При обґрунтуванні вибору промислових виробництв і підсобних промислів вирішальним чинником є збільшення доходів підприємства. Створення таких виробництв обумовлено частіше за все сезонністю сільськогосподарського виробництва і необхідністю переробки продукції.

Розміри виробництва залежать:

• від попиту на продукцію;
• забезпеченістю сировиною, водою, паливом і електроенергією;
• можливостями реалізації;
• терміну окупності капітальних вкладень.

Термін окупності капітальних вкладень (Т) розраховують за формулою:

Т = ДО / (Р1 + Д) - (Р2 + 3)

де: До – сума капітальних вкладень, грн.; Р1, Р2 – реалізаційна вартість продукції, відповідно до і після переробки, грн.; Д – додатковий дохід від раціонального використвання відходів, нестандартної і некондиційної продукції, грн.;

Окрім перерахованих чинників, важливу роль у визначенні розмірів промислових і підсобних виробництв грає наявність трудових ресурсів. В господарствах, де є надлишок трудових ресурсів можуть віддавати перевага проектам з більш тривалим терміном окупності витрат, але він повинен забезпечувати більшу зайнятість людей і більший розмір валового доходу.