Планування роботи обслуговуючих підприємств


План лекції
  1. Особливості планування обслуговуючих виробництв (ОВ)
  2. Показники планування вантажоперевезень
  3. Планування собівартості транспортних робіт
  4. Планування потреби електроенергії

Ключові слова: обслуговуюче виробництво, вантажоперевезення, транспортні роботи, силові установки, потреба електроенергії

Особливості планування обслуговуючих виробництв.

Основна задача обслуговуючих виробництв - створення необхідних умов для нормального функціонування основних і допоміжних виробничих процесів. В сільськогосподарському виробництві до ОВ відносяться: автопарк, жива тяглова сила, ремонтні майстерні, будівельні виробництва, електро-, тепло-, водо-, газо-, постачання і житлово-комунальна служба.

Розширення ролі обслуговуючих виробництв викликано такими причинами:
  • використанням нової техніки і технології;
  • виробництво, переробка і реалізація с.-г. продукції вимагає участі багатьох спеціальних галузей, зв'язаних між собою економічно, а часто і технологічно;
  • розвиток фермерських господарств і виробничих сільськогосподарських кооперативів вимагає створення широкої сіті обслуговування /МТС, прокатні пункти/.

Планування ОВ має ряд особливостей:
  1. їх розміри залежать від основних і додаткових галузей, а так само соціальної інфраструктури підприємства;
  2. собівартість продукції ОВ в є частиною витрат на виробництво основної продукції, тому її планування повинне бути завершено до планування витрат на основне виробництво;
  3. часто планові витрати ОВ оцінюють за їх фактичною собівартістю за попередній рік і у такому вигляді включають в планову собівартість основної продукції;
  4. в першу чергу розраховують витрати виробництв, які найбільше впливають основне виробництво;
  5. загальногосподарські таі загальноцехові витрати не розподіляються на ОВ.

Показники планування вантажоперевезень.

Головна задача роботи транспорту - перевезення вантажів (вантажоперевезення). В сільському господарстві кожен 4-ий працівник притягується до транспортних робіт.

При плануванні роботи транспорту частіше всього використовують перспективне та оперативне планування. Перший вид планування дає можливість розробити структуру і розміри транспортних засобів, другий – дозволяє раціонально розподілити перевезення по видах транспорту. Планування вантажоперевезень включає визначення їх загального об'єму, раціональний розподіл по напрямках і видах транспортних засобів.

Загальна сума транспортних витрат залежить від вантажопідйомності машини (т), відстані перевезень (км), виду транспорту і організації використання транспортних засобів.

Відношення показнику вантажопідйомності на відстань дає показник вантажообігу (тоннокілометри). Збільшення цього показника і зниження його собівартості відображає ефективність роботи підприємства.

На розмір перевезень впливають об'єми вантажу (т), що перевозиться, і повторність перевезень. Твір цих величин показує об'єм вантажоперевезень по господарству. Об'єм вантажу, що перевозиться, залежить від об'ємів виробництва і реалізації продукції.

Ступінь використання автомобілів характеризують такі показники:
  1. коефіцієнт використання автопарку = машино-дні в роботі/ машинодні перебування в господарстві;
  2. рівень технічної готовності автопарку = машино-дні в справному стані/ машино-дні перебування в господарстві (зазвичай складає 0,8-0,85);
  3. коефіцієнт використання пробігу = пробіг автомобілів з вантажем/ загальний пробіг (0,5-0,7);
  4. коефіцієнт використання вантажопідйомності = фактична середня завантаже-ність автомобіля/ технічна вантажопідйомність (0,86-0,93).

При визначенні оптимального співвідношення між власними і залученими автомобілями, порівнюють собівартість 1тонно-кілометру тих і інших. У випадку, якщо один автомобіль виконує менше 200 нормо-змін на рік, то собівартість його робіт різко зростає порівняно з залученими.

Крім автомобілів для перевезень використовують трактори та гужовий транспорт. Переваги менш швидкохідних видів транспорту перед більш швидкими збільшуються у випадку, якщо: а) – знижується дальність перевезень; б) – погана якість доріг; в) – знижується рівень навантажувально-розвантажувальних робіт.

На частку тракторів в сільському господарстві припадає від 35 до 40 % вантажів. Трактори з причепами доцільно використовувати для перевезень на відстань не більше 5 км, при цьому:
  • підвищується річне навантаження трак-торів;
  • знижується собівартість механізованих робіт;
  • рівномірно протягом року використовується робоча сила;

Гужовий транспорт раціонально використовувати для перевезення дрібних вантажів на. відстань 1-3 км.

Планування собівартості транспортних робіт.

Структура собівартості витрат на автотранспорт включає:
  • оплату праці з нарахуваннями водіїв і працівників гаражу ( складає 17-20%);
  • вартість пального і змащувальних матеріалів (45-50 %);
  • амортизацію і поточний ремонт автомобілів, причепів, гаража і устаткування; -
  • знос і ремонт автошин;
  • інші витрати (матеріали, інструменти, тепло-, водо-, електропостачання);
  • невигідні витрати.

Плановий фонд оплати праці визначають виходячи з середньорічної чисельності водіїв, місячних ставок і доплат:
  1. за класність (за І клас –25 %, за ІІ – 10 %),
  2. за поєднання обов'язків,
  3. за перевиконання норми і під час збирання врожаю. Розмір доплат визначається досвідом минулих літ. Крім того, до фонду оплати праці входить оплата відпусток водіїв вантажних автомобілів, в період відпрацьований на вантажоперевезеннях і оплата невиходів на роботу водіїв, що виконують суспільні доручення (до 0,5 % фонду оплати праці).

Невигідні витрати визначають в цілому по автопарку і розподіляють пропорційно прямим витратам на експлуатацію машин.

Інші витрати частіше за все визначають як фактичні витрати в середньому за попередні роки.

При визначенні собівартості одиниці роботи план об'єм витрат ділять на планові об'єми перевезень (тонни), пробігу (кілометри) або вантажообігу (тоннокілометри).

Планування потреби електроенергії.

Планування роботи електрогосподарства ставить своєю метою визначення потреби в електроенергії на календарний рік і по періодах року, а так само витрат на його експлуатацію.

Витрати електроенергії планують окремо для виробничих і невиробничих потреб. Перші включають роботу електродвигунів, казанів, нагрівальних приладів виробничого призначення: цехів, майстерних, складів, сховищ, гаражів, корівників, свинарників, пташників, освітлення скотних і машинних дворів, а так само приміщення правління підприємства.

Непрямими є потреби на комунально-побутові та інші потреби споживачів сільського господарства (житлові будинки, дитсадки, гуртожитки, клуби).

Існує декілька способів визначення плану витрат електроенергії:
  1. По середніх фактичних витратах за попередні роки.
  2. Нормативним методом, по витратах на 1 гектар посіву культур, 1 гол. Тварин, 1000 голів птиці, 1т переробленої (виробленої продукції і т.д.).
  3. Підприємство саме обґрунтовує нормативи витрат, або розраховують річну потребу в електроенергії залежно від наявності машин, їх продуктивності і потужності електродвигунів. Розрахунок здійснюють за формулами:

Пу = М х Д х Дс


Де: Пу – потреба конкретної установки в електроенергії, кВт/годину; М – потужність установки, кВт; Д – кількість днів роботи установки; Дс – тривалість роботи установки протягом доби, годину.

Пу = МхОп/П


Де: Оп – плановий об'єм робіт, т, м3; П - продуктивність за 1 годину основної роботи, т, м3 .

При розрахунку собівартості 1 кіловат-години всі витрати електроенергії ділять на кількість використаної електроенергії. Якщо підприємство використовує і свою енергію і сторонню, то розраховують середню собівартість 1 кіловат-години. При цьому роботу електростанцій, змонтованих з машинами (доїльні, зварювальні та інші .агрегати) у складі електрогосподарства не враховуються, а витрати на їх експлуатацію відносять на відповідні галузі.