Стратегічне і перспективне планування.

План лекції

Стратегічне планування
Перспективне і бізнес-планування
Економічне прогнозування
Ринкові стратегії підвищення конкурентоспроможності підприємства

Ключові слова: економічна стратегія, стратегічне планування, перспекти-вне планування, бізнес-план, техніко-економічне обґрунтовування (ТЕО), економічне прогнозування, конкурентоспроможність підприємства, синер-гізм.

Стратегічне планування.

Сільськогосподарське виробництво через свої специфічні особливості у багатьох випадках вимушено планувати свою діяльність на тривалий період. Наприклад, важливою умовою підвищення врожайності сільськогосподарських культур є дотримання сівозмін, які планують на декілька років, крім цього, вирощування багаторічних насаджень та розведення тварин так само вимагає значних витрат часу. Таким чином, нам доводиться “дивитися” в да-леке майбутнє, використовуючи при цьому весь об'єм наявної економічної інформації. Цей процес називається економічне передбачення. По своєму ві-дношенню до майбутнього і ступенем його деталізації розрізняють наступні види економічного передбачення:

Економічне прогнозування - планування на тривалий термін (від 5 і більше років), що враховує вірогідні зміни техніки та технології.
Стратегічне планування - планування поведінки підприємства на ринку на тривалий період.
Перспективне планування - на період від 2-х до 5-ти років, ставить перед собою конкретні економічні задачі, які деталізують стратегію.
Оперативне і поточне планування – проводите деталізацію і уточнення задач попередніх видів планування.

Розглянемо більш детально стратегічне планування. Слово «стратегія» грецького походження і означає розгортання військ в бою.

Економічна стратегія діяльності підприємства – це комплексна програма дій, в якій визначена пріоритетна для підприємства мета і відповідно до неї розподілені наявні ресурси. Стратегія формує мету і основні шляхи її досягнення так, щоб підприємство мало такі напрями розвитку, які об'єднують всі його підрозділи.

Стратегічне планування – це сукупність дій і рішень, які приймає керівництво підприємства для досягнення поставленої економічної мети в умовах ринкової економіки.

На сьогоднішній день в світовій практиці виділяють 3 головні види стратегій в діяльності підприємства:

Стратегія зростання (розширення) – відображає наміри підприємства збіль-шувати об'єм продажу продукції, збільшення суми прибутку і капітальних вкладень.
Стратегія стабілізації (постійність)- відображає намір підприємства зберегти досягнуті розміри виробництва і застосовується в умовах відчутної нестабільності об'ємів продажу і прибутків.
Стратегія виживання (скорочення) – застосовується в умовах нестабільності виробництва і відображає необхідність значних змін в діяльності підприємства: скорочення об'єму продажу продукції, розвороту діяльності, відділення або ліквідації підприємства.

Рівень української економіки на сьогодні такий, що найпоширенішою на підприємствах є стратегія стабілізації. До 1998 90 % СХП були збиткові, го-ловним видом стратегії у них була стратегія виживання. Проведення реорганізації і реформування дозволило стабілізувати діяльність багатьох підприємств.

Якщо одна із задач стратегічного планування – визначення мети і шляхів її досягнення, то інша не менше важлива задача – розподіл наявних ресурсів підприємства. З погляду наявності ресурсів стратегії розподіляють на:

продуктово-ринкові, які припускають достатнє для досягнення мети кількість ресурсів, визначать кількість і якість продукції, що випускається, і виробляють способи поведінки підприємства на ринку;
ресурсно-ринкові, коли заздалегідь плануються витрати на виробництво, а вже потім об'єми продажу

Після розробки стратегії керівництвом підприємства, планування пере-дається на рівень керівників функціональних підрозділів, які розробляють конкретні дії та прийоми досягнення мети, тобто розробляють тактику дося-гнення мети. Стратегії, які розробляються в розрізі підрозділів називаються функціональними стратегіями, до них відносять: технологічну, інтеграційну, інвестиційно-фінансову, соціальну і стратегію управління.

Перспективне і бізнес-планування.

До основного виду перспективного планування відносять бізнес-планування і близьке до нього техніко-економічне обґрунтовування (ТЕО).

Бізнес-план – це документ, в якому висвітлена суть підприємницької ідеї, шляхи і способи її реалізації, а так само відображені характеристики ринкових, виробничих, організаційних і фінансових сторін діяльності підприємства, а також особливості його управління.

Головна мета складання бізнес-плану – отримання інвестицій, тому в ньому велику увагу надається реалізації готової продукції і окупності витрат. Основні відмінності бізнес-плану від стратегічного планування:

стратегічний план включає весь комплекс мети підприємства, а бізнес-план тільки одну з них, пов'язану із створенням і розвитком конкретного бізнесу;
бізнес-план орієнтований тільки на розвиток, тоді як стратегічний план може включати і інші види стратегій підприємства;
в бізнес-плані різні складові (план маркетингу, виробництва, збуту і т.д.), на відміну від стратегічного, є рівноцінними частинами;
стратегічні плани звичайно не обмежені в часі, а бізнес-плани мають чітко обкреслені часові межі, після закінчення яких мета і задачі повинні бути виконані.

Ще одним варіантом перспективного планування є ТЕО, з тією тільки різницею, що в ньому меншу увагу надається комерційній стороні діяльності, а більше технічної.

Економічне прогнозування.

Економічне прогнозування (від грецького слова prognosis – передбачення) – наукове обґрунтовування можливих змін стану економіки в майбутньому, а так само альтернативні шляхи і терміни досягнення такого становища.

Економічне прогнозування здійснюється як попередній етап будь-якого з видів планування, але особливо важливе значення воно має для стратегічного і перспективного планування.

Відмінність прогнозування від планування в тому, що: 1 – в прогнозах враховуються вірогідні досягнення НТП, очікувані та заплановані, в той час як планування враховує тільки реальні досягнення науки і техніки; 2 – прогнози не містять конкретних задач.

Основними задачами прогнозування є:

аналіз соціально-економічних і науково-технічних процесів, виявлення в них закономірностей та тенденцій;
вивчення можливостей досягнення поставленої стратегічної мети і ухвалення оптимального рішення на їх основі;
скорочення зони невизначеності при плануванні;
передбачення економічних зовнішніх і внутрішніх факторів діяльності підп-риємства.

Ринкові стратегії підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Чим ширше проведений аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, тим більш точно можна планувати його діяльність, тим впевненіше воно відчуває себе в нестабільних ринкових умовах. Основою підвищення конкурентоспроможності підприємств за допомогою планування є: 1 правильний вибір мети; 2 – розробка декількох варіантів ринкових стратегій; 3 – розробка альтернатив; 4 – оптимальне поєднання варіантів і альтернатив і виробітку базової стратегії підприємства; 5 – визначення балансу між короткостроковим ефектом і довгостроковою рентабельністю виробництва.

Часто при розробці стратегій використовують метод «життєвого циклу виробництва», коли з'ясовують, на якій з 5 стадій знаходиться продукт: розробка, впровадження, зростання, зрілість, спад. Це здійснюють за допомогою наступних показників: відсотка збільшення об'ємів продажу (виробництва), кількості конкурентів, темпів технологічних змін, частоти модифікацій виробів. Для кожної з вказаних стадій визначають пріоритетні напрями в діяльності підприємств.

Підвищення конкурентоспроможності тісно пов'язано з таким поняттям як синергізм, який означає такий спосіб виробничої діяльності, при якому загальна сума віддачі капіталовкладень підприємства в цілому вище, ніж по кожному підрозділу окремо. Коротко це принцип: 2+2 =5. Це може здійснюватися за рахунок використання одних і тих же виробничих площ, взаємодоповнення підрозділів, рослинництво-тваринницьких кооперативів.

Формою, що передує синергізму є конгломерат - поєднання на одній території декількох виробництв без прямої кооперації.